Нерозуміння історії або пригоди книжки “Хортиця в героїці та легендах” (50 років тому)

50 років тому:

20.03.1973 – постановою бюро Запорізького обкому Комуністичної партії України за «серйозні методологічні прорахунки» з бібліотек і книжкових крамниць вилучено книжку «Хортиця в героїці та легендах», а її автора журналіста та ідейного комуніста Миколу Киценка звільнено з посади заступника голови Запорізького облвиконкому. Микола Киценко – ветеран німецько-радянської війни, закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ за спеціальністю «Журналістика», зокрема працював завідувачем відділу пропаганди та агітації Запорізького обласного комітету КПУ та секретарем Запорізького сільського обласного комітету КПУ. Водночас захопився героїкою козацької доби історичного минулого України, ґрунтовно вивчав історію козацтва, розгорнув діяльну працю із збереження культурної та історичної спадщини українців, у 1965 ініціював розгляд та ухвалення Президією ЦК КПУ та Радою міністрів УРСР постанови «Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорозького козацтва», якою острів Хортиця оголошувався Державним історико-культурним заповідником із створенням козацького меморіалу. Але в один момент на усю цю бурхливу діяльність, що виразно суперечила політиці партії про злиття націй в один «радянський народ» (звісно московитського штибу), було накладено табу. У квітні 1973 Запорізький обком КПУ звернувся до ЦК КПУ з пропозицією замість музею історії козацтва на Хоритиці створити музей становлення соціалізму в Запорізькому краї. 25 вересня 1973 політбюро ЦК КПУ скасувало постанову (від 1965) «Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорізького козацтва» та ухвалило збудувати на о. Хортиця філіал Запорізького обласного краєзнавчого музею.

А мораль цієї історії доволі очевидна та давня як світ, що не реально одночасно служити двом панам. Не засвоїв Киценко цієї шкільної істини, за що й змушений був платити по рахункам. Вивчаючи героїчні та трагічні події минулого України, очевидно, що знав про трагедію націонал-комуністів і розстріляного відродження 1930-х років й мусів би розуміти небезпеку мати власні, незалежні від московського керівництва, симпатії та думки й бути більш обачним. Тут також виразно проглядається ще одна давня істина, що незнання та нерозуміння історії є доволі небезпечним для твого особистого буття та існування твоєї нації.