Микола Битинський – підполковник Армії УНР, мистецтвознавець, геральдист, фалерист, лексиколог, поет, прозаїк, публіцист (130 років тому)
130 років тому:
6.12(24.11).1893 – у містечку Літин на Вінниччині народився Микола Битинський (пс. М. Оверкович), підполковник Армії УНР (на еміграції), мистецтвознавець, геральдист, фалерист, лексиколог, поет, прозаїк, публіцист. Закінчив відділ малярства художньо-промислової школи (1908-1912) та педагогічні курси (1912-1914) у Кам’янці-Подільському. Під час Першої світової війни мобілізований як рядовий, закінчив школу прапорщиків, останнє звання у московитській армії – поручик інженерних військ. З березня 1919 в Армії УНР. Командир сотні рекрутового полку. У листопаді 1919 під час боїв під Проскуровим потрапив у полон до денікінців, проте зумів втекти. З березня 1920 командир саперної сотні 6-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Безручка. Учасник походу на Київ та оборони Замостя від більшовиків. У листопаді 1920 інтернований в польських таборах для вояків УНР в Александрові-Куявському, відтак у Щипйорно, де виконував обов’язки начальника культурно-освітнього відділу штабу 6-ї Січової дивізії, редагував таборові часописи. В цей час у Вінниці у другій половині 1922 чекісти після допитів та катувань стратили його сестру Ольгу, зв’язкову повстанського отамана Якова Гальчевського-«Орла». 1924-1929 навчався на історично-літературному відділі Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, на приватних курсах вивчав геральдику і графічні техніки, з полковником В. Филоновичем видавав журнал «Гуртуймося». Перед Другою світовою війною учителював в Українській державній гімназії у с. Білки на Закарпатті. У 1939 доброволець Карпатської Січі, у 1944-1945 майор при штабі командувача Української національної армії. У 1945-1950 учителював в українських освітніх закладах у таборах для переміщених осіб, з 1951 на еміграції в Канаді. Викладач історії українського мистецтва на курсах українознавства в Торонто, член Української спілки образотворчих мистців Канади, Українського генеалогічного і геральдичного товариства. У різні роки дописувач до українських часописів у Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Канаді, США. На замовлення Військового міністерства УНР в екзилі у 1936 виконав проєкти орденської відзнаки Хреста Симона Петлюри та знак і грамоту Воєнного хреста. Автор «Альбому гербів українських земель» (32 таблиці), «Гербів українських гетьманів» (20 таблиць), «Уніформ українського війська доби визвольної боротьби 1917-1921 рр.» (186 таблиць), підручників «Архітектура», «Українське малярство», кількох десятків статей з геральдики, вексилології, фалеристики та сфрагістики, графічних і малярських творів, ікон, книжкових ілюстрацій, поетичних творів та спогадів. Розробник проєктів грамот, емблем, печаток, листівок, відзнак і прапорів для діаспорних організацій, надгробних пам’ятників. Найбільша збірка його творів зберігається у Празі в Слов’янській бібліотеці Національної бібліотеки Чеської Республіки. Помер у Торонто в Канаді 1972.
Слова Письма Святого нагадали
В цей день сумний, невтішний і мені,
Що так колись Іуди продавали
І мій народ, конаючи в борні.
Що ще й тепер словами правди й миру
Немов іуди з медом на устах
Ведуть народ мій бідний під сокиру, –
В ярмо заковують на розпач і на жах…
З поеми у «Великі дні».
