Микола Аркас – культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик, меценат (170 років тому)
170 років тому:
7.01.1853(26.12.1852) – у м. Миколаїв народився Микола Аркас, культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик, меценат. Походив з мішаної сім’ї: батько Микола – грек, адмірал Чорноморського флоту Московії, мати – українка з козацького роду, яка мала вирішальний вплив на формування національної ідентичности сина. Про патріотично-націоналістичний дух, який панував у сім’ї в щоденнику засвідчила домашня вчителька дітей Аркасів (московитською мовою): «Як батьки, так і діти, особливо старший син (Микола), великі патріоти, які дуже люблять свою Малоросію і сильно ненавидять Петра Великого і всіх, хто не цінує і не любить Малоросії». Навчався в Училищі правознавства у Петербурзі, Одеській гімназії, фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі (1875). Після завершення навчання служив у морському відомстві в Миколаєві, осягнув чин ад’ютанта командира Чорноморського флоту. Почесний мировий суддя Херсонської округи (1886-1895). Вийшов у відставку (1899) в чині статського радника, мешкав у родовому маєтку на Херсонщині.
Ще юнаком спілкувався з Марком Кропивницьким та брав участь у виставах «Одеського нового театру». У вільний від служби час записував народні пісні, вивчав та пропагував історію й культуру України, під впливом свого вчителя Петра Ніщинського самотужки здобував музичну освіту та писав музику, робив обробки народних пісень, пропагував кобзарське мистецтво, запрошував та селив у себе кобзарів з усієї України. Разом з дружиною Ольгою (Шишкіною) у власному маєтку в с. Христофорівка побудував земську школу (1890) з українською мовою викладання (відразу заборонена окупаційною владою). В шлюбі народилися діти Петро, Микола, і Оксана. Дружина активно допомагала в громадсько-просвітницькій діяльности та записах українського фольклору. 1903 потоваришував з Миколою Лисенком. Всупереч протидії московитської окупаційної влади був одним із засновників та головою «Просвіти» у Миколаєві (1907), яка поряд з Київською та Одеською стала однією з найпотужніших на теренах Великої України. Щедро жертвував кошти на потреби «Просвіти», видання газети «Рада», журналу «Киевская старина», будівництво студентського гуртожитку у Львові, матеріально допомагав М. Грушевському, Г. Хоткевичу. Від 1902 для сина почав писати «Історію України-Русі», яка вперше була опублікована 1908 у Петербурзі накладом 7000 примірників. Грушевський критично висловився про цю працю, проте «Історія» отримала велетенський успіх та на довгий час стала «народним підручником» з історії України. В царині музики автор солоспівів, вокальних ансамблів, романсів, обробок близько 80 народних пісень та опери «Катерина» за поемою Тараса Шевченка (1890), яка стала першою українською ліричною народно-побутовою оперою (заборонена окупаційною московською владою). Мав намір написати ще кілька великих музичних творів, проте на заваді стала важка хвороба – крововилив у мозок і параліч лівої руки. Писав патріотичну та ліричну поезію, автор поеми «Гетьман Пилип Орлик» (вперше надрукована лише 1993). Помер від серцевого нападу у м. Миколаїв 1909.
