Михайло Паращук – архітектор, скульптор, громадський діяч (60 років тому)
60 років тому:
24.12.1963 – в Болгарії помер Михайло Паращук, архітектор, скульптор, громадський діяч. З підліткового віку навики різьби переймав в народних майстрів Поділля при оздобленні храмів. Мистецький фах здобував у Кракові в реставратора скульптури І. Шопинського та відвідував лекції із скульптури професора Барабаша в Краківській школі красних мистецтв (1893-1896), Віденській академії образотворчих мистецтв у професора скульптури Венцеля, Львівській політехніці в професора А. Попеля, Паризькій приватній академії Рудольфа Жюльєна (1907-1909) та в майстерні Огюста Родена в Парижі. Від 1898 у Львові долучений до виконання робіт у майстерні видатного скульптора Антона Попеля, який, завдяки позитивному досвіду співпраці з учнем при оздобленні фасаду Львівського оперного театру та Музею художнього промислу, без вагань запросив Паращука до проєктування пам’ятника Адама Міцкевича. Працював у Варшаві (1902-1905), Львові (1905) та Мюнхені (1908-1911), викладав скульптуру в Мюнхенському інституті прикладних мистецтв, де одержав звання професора (1910). Співзасновник та перший голова Українського освітнього товариства у Мюнхені (1911). Як учасник конкурсу проєктів на пам’ятник Тарасу Шевченку переїхав та замешкав у Києві (1911-1913). При поверненні в Австро-Угорщину у 1913 на кордоні затриманий у підозрі в шпигунства на користь Московії та утримуваний у таборі Талергоф (поблизу м. Зальцбург), звідки випущений наступного року. Активний член Союзу визволення України (1914-1918), як працівник німецького Червоного Хреста допомагав військовополоненим українцям у м. Раштат, провадив для них курси скульптури, гончарства і різьби по дереву для утримуваних в таборах Раштату та Венцляру (1915-1918), згодом спроєктував надмогильний пам’ятник померлим у таборах українцям. У 1918-1921 секретар та перекладач посольств УНР в Естонії та Латвії. Після поразки української боротьби за власну державу 1921 (за іншими даними 1923) переїхав до Софії в Болгарії, де відкрив власну мистецьку школу, активно включився в культурну діяльність української еміграції. Співзасновник Болгарсько-Українського товариства та товариства «Громада», організатор з’їзду української еміграції (1926). Розшукав на цвинтарі в Софії могилу Михайла Драгоманова та поставив надгробний пам’ятник з власноруч виконаним барельєфом (1932). Співвласник фабрики мистецького фаянсу Ж. де Гасенка (1923). За комуністичного режиму виключений зі Спілки мистців Болгарії, зазнавав цькувань в пресі, хоча на Батьківщині за свій непересічний талант певно був би заарештований та згноєний в московсько-більшовицьких таборах. Одружений, в шлюбі народилася донька. Як скульптор формувався й творив на перетині стилів бароко, класицизму, імпресіонізму та сецесії. Автор скульптурних портретів діячів української (близько 30) та болгарської культури, пам’ятників, монументально-декоративних скульптур для оздоблення будівель у Львові, Відні та Софії, жанрових композицій та алегоричних постатей. Згідно заповіту похований у Софії поруч з могилою М. Драгоманова. Народився у с. Варваринці на Тернопільщині 1878.
