Михайло Горинь – правозахисник, політв’язень, народний депутат України 1-го скликання (10 років тому)
10 років тому:
13.01.2013 – у Львові помер Михайло Горинь, правозахисник, політв’язень, народний депутат України 1-го скликання (1990-1994). Навчався на відділенні логіки та психології Львівського університету (1949-1955), підтримував зв’язки з підпіллям ОУН. Через відмову вступати в комсомол відрахований з університету (1953), проте через заступництво ректора академіка Є. Лазаренка поновлений. Учитель у школах Дрогобицького району, організатор першої в СРСР експериментальної науково-практичної лабораторії психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Співорганізатор Львівського клубу творчої молоді «Пролісок» (1963), організатор виготовлення та поширення самвидаву. Заарештований (1965) та разом з іншими шістдесятниками засуджений (1966) на 6 років таборів суворого режиму. Після звільнення (1971) продовжив політичну боротьбу, член Української Гельсінської групи (1976), редактор нелегального «Бюлетеня» УГГ. Вдруге заарештований (1981) та засуджений (1982) на 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Звільнений в часи «перестройки» через різке погіршення здоров’я у липні 1987. Організатор робочої групи захисту українських політв’язнів (1988). Співорганізатор УГС та Народного Руху, голова секретаріату НРУ (з 1989), голова Політради та співголова НРУ. На виборах до Верховної Ради УРСР отримав 70,7 % голосів. Співтворець Української республіканської партії (1990). Після конфлікту з керівництвом УРП та виключення з партії (1997) створив Республіканську християнську партію в якій до смерті був почесним головою. Голова Української всесвітньої координаційної ради (2000-2006). Ініціатор та співорганізатор «Ланцюга злуки» між Києвом та Львовом (21.01.1990), свята козацької слави в Запоріжжі (літо 1990) та низки інших велелюдних акцій. Народився у с. Кнісело на Львівщині 1930.
