Криваво-чорний четвер
Здавалося б, останнім часом Путін не отримував особливих підстав для того, щоб кривитися. Хіба що за винятком тріумфального фіаско футбольної збірної на чемпіонаті світу, однак, в Росії будь-який пересічний громадянин вже давно сприймає власну збірну виключно для невичерпне джерело для нових жартів та анекдотів. При цьому Путін у тій же ж Бразилії відбув саміт БРІКС, такої собі спільноти абсолютно різних країн (тоталітарної Росії, авторитарного Китаю, більш-менш демократичних Бразилії з Південною Африкою та одвічно загадкової Індії). Спільноти, яка декларує наміри втрутитися у світовий порядок, скласти конкуренцію США та всім існуючим міжнародним організаціям, перш за все – фінансовим, як от МВФ та ЄБРР. В активізації проекту БРІКС на сьогодні найбільше зацікавлена Москва, якій, в умовах наростаючої загрози політично-економічної ізоляції необхідно продемонструвати хоч якісь успіхи. Продемонструвати, що РФ – не просто «регіональний лідер», як її вже охарактеризував Вашингтон, а тому встромити свого носа в ті регіони, де недолюблюють США та міжнародні фінансові установи, вважаючи, що весь світ їм щось винен. Зокрема, в Латинську Америку, з усіма її кубами, венесуелами, болівіями, нікарагуа тощо. Певною мірою Москві це вдається, оскільки політичні амбіції Путіна в БРІКС підпирає ситуативний союзник, Китай, керуючись своїми фінансовими інтересами. Так би мовити, Москва намагається нашкребти політичні дивіденди, Пекін – зміцнити свою і так велику фінансову потугу.
Отож, саміт БРІКС відбувся, Москва просурмила на весь світ про нього, ледь не як про тріумф путінської дипломатії. Після якого недовго чекати, коли Вашингтон збанкротує в найближчий час як світова супердержава і політично, і фінансово. На цьому тлі нові санкції ЄС, прийняті через продовження агресії Росії проти України, названі «друга з половиною хвиля», знову ж не могли не потішити Путіна. І навіть дещо серйозніші санкції зі сторони США настрій не псували. Різниця у їхньому обсязі засвідчила, що ЄС не готовий конфліктувати з Москвою в економічній сфері, а отже, з Брюсселем та іншими, «конструктивними» європейськими столицями (як от Берлін, Відень, Рим тощо) цілком можливо домовлятися. При цьому США можуть собі і надалі залишатися зі своїми заявами і санкціями, це тільки мобілізуватиме населення РФ супроти «піндосів-америкосів», і слугуватиме додатковим аргументом для Латинської Америки гуртуватися довкола БРІКС на захист від агресивних «грінго».
Але тут наступило 17 липня. Криваво-чорний четвер. Над територією України було збито малайзійський авіалайнер, що виконував рейс «Амстердам – Куала–Лумпур». Загинуло 298 людей. Цей день став трагічним для мешканців Нідерландів, Малайзії, Австралії, Індонезії, Великобританії, Німеччини, Бельгії, Філіппін, Канади, Нової Зеландії та цілого цивілізованого світу. І лише для Кремля він став просто чорним.
А Путіну вже здавалося, що все йшло не так і погано. Світ демонструє моральну підтримку Україні, санкції поки що такі, що витримати їх можна. Заслані диверсійні групи планомірно знищують економіку та інфраструктуру Донбасу, перетворюючи його з дотаційно-депресивного регіону на місцевість, яка в перспективі може зацікавити інвесторів хіба що в якості смітника для токсичних відходів. Аж тут таке… Як кажуть: «це гірше за зраду, це – помилка». Дійсно, краще б Гіркін-«Стрєлок» справді зрадив, здався силам АТО і розповів про все і про всіх. Завжди можна сказати, що це – брехня, доказів жодних (трофейна зброя російського виробництва, найманці з російськими паспортами, затримані диверсанти ГРУ, зафіксовані телефонні переговори – це всього лиш фальсифікації СБУ спільно з ЦРУ). А ось збитий літак, 298 загиблих – це вже факт, з яким не посперечаєшся. І не важливо, чи ракета вилетіла з території України, запущена з території, контрольованої терористами, як це вважає СБУ, чи з території Росії, як це вважає військова розвідка США. В будь-якому випадку, де б не знаходився ЗРК «Бук», стріляли з нього не вічно п’яні «казачькі» з нагайками чи задурманені наркотиками кадировці. Стріляли досвідчені офіцери російської протиповітряної оборони. І чи то з похмілля переплутали пасажирський «Боїнг» з військово-транспортним «Ан», чи то підручний Гіркіна, місцевий командир Безлєр сказав «валити все, що летить»…
Тим не менше, Москва намагається борсатися, перекладати відповідальність із себе … звісно ж, на Київ. То, начебто, поблизу малайзійського «Боїнга» хтось помітив два українські винищувачі, а ще хтось навіть бачив, як один з них саме і збив його. Мовляв, це така змова окремих українських військових, прихильників Юлії Тимошенко, з метою «підставити» Порошенка. Згідно іншої «версії», збити планували літак зі самим Путіним, що саме повертався з Бразилії, із саміту БРІКС (навіть не обтяжуючи себе поясненнями, що ж «борт №1» РФ міг робити над Донбасом?!). Найпростіша «версія»: українська ППО просто ергів раз «помилилася». Адже ж 4 жовтня 2001 року над Чорним морем вже було збито російський літак, який летів рейсом «Тель-Авів – Новосибірськ», тоді загинуло 78 людей. Забуваючи, що тодішній «герой» генерал Кузьмук вже давно не міністр оборони, та й в умовах сьогоднішніх бойових дій армія, і ППО зокрема аж ніяк не чуються такими розхлябаними, як при його, Кузьмука, керівництві. Коли могли ракету то по пасажирському літаку запустити, а то й в житловий будинок у Броварах влучити.
Єдине, із чим, мабуть, «пощастило» Москві – серед загиблих не виявилося громадян США, лише один громадянин Нідерландів мав подвійне громадянство. Тоді реакція Вашингтона була б ще рішучішою. Однак на сьогодні для Путіна достатньо й того, що проти нього спалахнуло обурення у всій Європі, яку він, здавалося б, вже почав заколисувати «газовими колисковими». Хто б міг подумати – навіть Ангела Меркель (нещодавно проголошена «фрау Ріббентроп») змушена сяк-так заговорити тоном, який дисонує з її зовсім нещодавнім дружнім хіхіканням поруч з Путіним на фіналі ЧС-2014 в Бразилії. Ще трохи, і навіть у Франції громадськість почне вимагати від свого президента-соціаліста Олланда передавати побудовані для Москви вертольотоносці «Містралі» не кудись до складу російського флоту, а просто до рук терористам. Під одним прапором, під одним командуванням же ж воюють.
До всього цього додається блокування терористами можливості для міжнародних експертів вивчити місце падіння «Боїнга», вивчити «чорні скриньки», оглянути тіла загиблих. Для рідних загиблих – мусульман це особливо обурливо, оскільки, згідно із вченням ісламу, покійний повинен бути похований цього ж дня або в найближчий час. Так що Путін збирає собі чергові «залікові бали» в ісламському світі. Крім цього, нікого не залишають байдужими факти мародерства виплеканих ним «ополченців», які спокійно грабують тіла загиблих, привласнюючи особисті речі, гроші, кредитні картки. «Ввічливі люди»…
Зараз терористи «Новоросії» обіцяють допустити міжнародних експертів, передати їм для вивчення уламки літака та рештки загиблих за умови, що українські війська припинять наступ. Навіть «чорні скриньки» обіцяють (мабуть, московські фахівці вже їх встигли дослідити і, при потребі, «відкоригувати» незручні записи). Тобто, намагаються востаннє прикритися тілами загиблих і виторгувати для себе чергове перемир’я, перегрупувати свої пошматовані банди. Однак світ вимагає від Путіна одного: безумовного допуску міжнародних експертів для проведення розслідування та гарантування їхньої безпеки. Той щось блеє про «докладання всіх зусиль». А українські війська продовжують поволі затягувати зашморг на шиях тих, кого вже весь світ визнав терористами, яких спонсорує Москва.
Юлій Хвещук
