110 років тому:
16.11.1915 – у Києві помер Кость Паньківський, фольклорист, журналіст, видавець, кооператор, громадський діяч. Навчався у Львівському університеті, закінчив Академію землеробства у Відні в Австрії (1883), активний учасник українського студентського руху. За поширення соціалістичних ідей та зв’язки з Іваном Франком ув’язнений австрійською владою (1878), згодом перейшов на народовські позиції. Адміністратор і редактор відділу новин газети «Діло». Управитель інституту св. Миколая для учнів (1888-1906). Член управи товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руське Товариство Педагогічне», співзасновник НТШ, почесний член товариства «Січ». Директор музею «Просвіти» (від 1904), передав для бібліотеки «Просвіти» в Києві близько 1500 томів літератури (1906). Редактор журналів «Письмо з Просвіти», «Читальня», «Зоря» (1869), «Зеркало» (1891-1893), «Батьківщина» (1897), «Дзвінок» (1899-1900), видавець книжкових серій «Бібліотека Батьківщини» (1892-1896) та «Дрібна бібліотека» (1894-1896). Упорядкував та видав низку фольклорних збірників. Один із зачинателів кооперативного руху в Галичині, від 1898 – директор «Крайового Союзу Кредитового» (Центробанку), засновник та редактор фахового журналу «Економіст» (1904-1907). Підтримував тісні контакти з Б. Грінченком, П. Грабовським, М. Драгомановим, С. Єфремовим, М. Коцюбинським, А. Кримським.
Нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа (1908). Одружений з Осипою з дому Федак, вчителькою та активною діячкою низки жіночих спільнот, в шлюбі народилися сини Кость Паньківський – голова УНР в екзилі та Степан Паньківський – вояк УСС та УГА, донька Марія Паньківська. В червні 1915 за наказом московитського окупаційного генерал-губернатора Г. Бобринського в числі інших представників української інтелігенції та духовенства УГКЦ депортований до Києва. У 1930 перепохований у Львові на Личаківському цвинтарі. Народився у с. Ришкова Воля Ярославського повіту, нині Підкарпатського воєводства в Польщі 15.04.1855.
