Климентина Попович-Боярська - письменниця, вчителька, активістка жіночого руху Галичини (160 років тому) | Український погляд

160 років тому:

3.02.1863 – у с. Велдіж, нині Шевченкове на Івано-Франківщині народилася Климентина Попович-Боярська, письменниця, вчителька, активістка жіночого руху Галичини. Батьки виховували в дусі лояльности до Австрійської імперії та польського патріотизму, тож на початках не володіла українською мовою. Закінчила гімназію у Львові. Вчителювала у селах Жовтанці та Честині на Львівщині. В середині 1880-х під впливом Івана Франка розпочала літературну діяльність. Франко схвально відгукнувся про літературні починання Климентини, сприяв друку її поезій, жваво листувався з нею. Друкувалася в часописах «Зоря», «Діло», «Літературно-науковий вісник», календарі «Просвіти». 1890 вийшла заміж за священника Омеляна Боярського та переїхала з ним у с. Вашківці на Буковині. 1901 з сім’єю повернулася в Галичину в с. Новосілка-Костюкова, нині Новосілка Заліщицького району Тернопільської области. 1941 при втечі радянських військ, червоні без жодного приводу на порозі хати розстріляли чоловіка о. Омеляна. Мала двох синів і двох доньок, які при відступі німців емігрували, та згодом оселились в Америці. Померла у с. Бабинці на Тернопільщині 1945.

П.С. Московськомовна Вікіпедія либонь з похмілля дописалась до того, що Климентина Попович-Боярська є «совєтская писательніца». Таки влучно народна мудрість каже, що «москаль, де дихне там брехне».

ДЕ БОГ МІЙ?

Бог мій, то сила, що світ безмежний

В вічному ладі тримає,

Що в сонці тліє, що в землі дише,

І в крові моїй кружляє.

Бог мій, се правда, добро велике,

Життя нового надія,

Се та безсмертна і не пропаща

Людськости нової мрія.

Йому молюсь я. Моя молитва,

Се мої сльози й надії,

Се життя тіла, духа ширяння,