Йосип Тереля – філософ-містик, письменник, захисник прав віруючих, політв’язень (80 років тому)
80 років тому:
27.10.1943 – у с. Келечин на Закарпатті народився Йосип Тереля, філософ-містик, письменник, захисник прав віруючих, розповсюджувач самвидаву, в’язень радянських тюрем і жертва каральної психіатрії, візіонер, герой численних фільмів та бестселера, постать незвичної біографії, неординарна, загадкова та багато в чому дискусійна. 23 роки і два місяці провів в ув’язненні (з них 9 років – в одиночній камері) за релігійну та націоналістичну пропаганду та здійснив 9 успішних втеч з тюрем і колоній.
Батьки були переконаними комуністами. Батько Михайло Пойда – українець, член Комуністичної партії з 1927. Особисто знайомий з Йосипом Броз Тіто та Йосипом Сталіним. Після війни уповноважений ЦК на боротьбу з українським, чеським, угорським, болгарським і польським націоналізмом, організовував вивіз до Сибіру сімей воїнів УПА і тих, хто не сприймав радянську владу, пізніше допомагав створювати КДБ на Кубі. Мати Маргарита Фалес закінчила Вищу партійну школу при ЦК КПУ та займалася боротьбою з релігією (хоч інколи промовлялася про переваги юдаїзму над іншими релігіями). Вже згодом у в’язниці від слідчого Йосип дізнався, що мати була єврейського походження. Така сенсаційна інформація про високі знайомства та положення батька походять з інтерв’ю Йосипа Терелі (Тереля – прізвище бабусі по батьковій лінії), даного незадовго до смерти і до сьогодні ще не верифікована дослідниками. Батьки, зайняті партійною роботою, не мали часу на виховання дітей, тож Йосипа з молодшим братом Борисом віддали для догляду бабусям. Бабуся по матері Анна-Софія Фалес, хоч єврейка з походження, проте була ревною католичкою і в такому ж переконані утвердила внуків. З підліткового віку разом з братом читали та поширювали антирадянську літературу і навіть у трьох селах спалили колгоспи. Проте їх ніхто не підозрював, бо були дітьми комуністів, до того ж слідчі вважали це диверсіями дорослих ворогів радянської влади.
Вважався важким підлітком – зі школи тричі виганяли за хуліганство, а коли 1961 закінчив будівельне училище за фахом столяра вже перебував на обліку в міліції. Вперше разом з братом засуджений у 1962 за викрадення зі шкільного кабінету військової підготовки гвинтівки з набоями. На першому допиті розповів, що у селищі Воловець познайомився з людьми репресованими за антирадянську діяльність, був членом молодіжної націоналістичної організації, потім відмовився від цих свідчень та вигадав версію про якогось старшого чоловіка, який розкрив йому очі на життя, а в еміграції подавав інформацію про свої зв’язки з членами ОУН. Згодом батьки на допиті в Кіровоградському управлінні КДБ стверджували, що це була необдумана витівка юнаків, яким захотілося постріляти у лісі. Йосипа засудили до чотирьох років позбавлення волі, Бориса – до трьох. У 1963 втік із в’язниці, за підробленими документами працював робітником на птахофабриці, виданий сексотом і засуджений на 5 років таборів суворого режиму. 1965 знову втік, проте через 7 місяців прийшов в КДБ з повинною. В органах матір запевняли, що сина помилують, бо крім втеч на ньому немає злочинів, але Йосипа засудили вже на 7 років. Коли потрапив у кіровоградську в’язницю з двома іншими в’язнями налагодив виготовлення та розповсюдження антирадянських листівок і тепер його вже засудили не за кримінальними, але політичними звинуваченнями на 8 років таборів суворого режиму. Згідно пізніших розповідей Терелі в 1972 його матір пробилася на прийом до самого Леоніда Брежнєва і той сказав, що немає перешкод для звільнення сина, якщо його Церква вийде з підпілля та підпорядкується РПЦ. Мати приїхала у в’язницю і переконувала сина покинути Католицьку Церкву, а після рішучої відмови сина, залишивши камеру, сказала начальнику в’язниці, що той може з ним робити все, що захоче.
А далі були нові втечі, суди та терміни. Одного разу, коли посадили у карцер, зрозумів, що замерзає та надходить смерть. В мареві відчув світло, побачив жінку в старовинному одязі, яка повідомила, що він врешті вийде на свободу, але житиме в іншій країні та зникла. Коли спрацювала сигналізація прибігли охоронці, допитували звідки з’явилося світло, на що в’язень відповів, що його врятувала Богородиця. Після цього його довгий час утримували в різних психіатричних лікарнях як душевно хворого. Наприкінці 1976 написав відкритий лист голові КДБ СРСР Ю. Андропову з описами знущань у тюрмах, таборах та психлікарнях і відмовою від радянського громадянства, а до Президії ВР СРСР відіслав листа з протестом проти арешту М. Руденка. Відповіддю на листи стало подальше примусове «лікування». На його захист ставали Петро Григоренко, Андрій Сахаров та інші відомі правозахисники.
В один з коротких періодів перебування на волі у вересні 1982 організував та очолив Комітет захисту Української Католицької Церкви (Ініціативна група в справі захисту прав віруючих та Церкви), який відразу офіційно звернувся до партійних та державних органів влади України з проханням легалізувати катакомбну УГКЦ, відновити духовні семінарії у Львові та Ужгороді, дати можливість навчатися українським студентам-теологам за кордоном. Але вже в кінці грудня заарештований за «дармоїдство» і засуджений на 1 рік позбавлення волі в таборах суворого режиму. Останній суд над Терелею відбувся у серпні 1985 в Ужгороді під головуванням Андрія Стрижака (згодом голови Конституційного суду України) і засудив правозахисника на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Від послуг адвоката відмовився і захищав себе сам. Після суду місцева газета «Голос Батьківщини» опублікувала поклеп, що мовляв підсудний розкаявся зі своїх дій. Але останнє слово Терелі на суді коментарів не потребує: «Кінець ХХ століття, а нас переслідують тільки за те, що ми не зрікаємося власного імені, не зрікаємося Бога. Російський егоцентризм досяг свого апогею. У нас украли історію, мову, культуру, усе, що є найкраще наше, привласнюється московськими окупантами. Підручники історії, географії, літератури у школах та університетах наскрізь пронизані етноценризмом “старшого брата”. (…) Ви – досмертні духовні кастрати…». Звісно, що такий виступ був грубо перерваний. А ще тоді Тереля сказав, що мав видіння і отримав звістку, що через 2 роки вийде на волю, на що присутні відреагували гучним реготом. Та у лютому 1987 справді достроково звільнений і з дружиною та трьома дітьми позбавлений громадянства й депортований за межі СРСР. Політичний притулок родині надала Канада.
З 1988 замешкав у Торонто. Деякий час працював на радіо «Свобода», заснував власне видавництво, журнали «Хрест», «Монархія і Україна», спричинився до відновлення видання журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет», написав та видав декілька книг. Часто виступав на різноманітних заходах, регулярно зустрічався з Папою Іваном Павлом ІІ (з Папою мав 36 зустрічей) та багатьма визначними людьми. Автобіографічну книжку «Свідок» англійською мовою надруковано накладом у 2 мільйони примірників. Писав вірші та картини. Чималі кошти жертвував на розвиток української преси та будівництво церков в Україні. Після падіння комуністичного режиму йому так і не повернено громадянство України, а на Батьківщину приїздив як турист. Вважав себе монархістом та канцлером короля України. Не вбачав у московитах потенційних ворогів України, вважаючи найбільшим ворогом для українців більшовизм і комунізм, з недовірою ставився до Заходу. Попри намагання окремих українських політиків використати його авторитет політв’язня не підтримав і не довіряв нікому з них. Розповідав про свої приватні містичні досвідчення та озвучував пророчі візії про майбутнє, хоча назвати його «фаховим» пророком не можна. Зокрема задовго до озвучених ним подій, ще в часі своїх тюремних випробувань передбачив, що на початку ХХІ століття буде страшна війна. Говорив, що Росія (Московія) опиниться в колі вогню – Кавказ, Середня Азія, Прибалтика, Далекий Схід. Проте помилився у визначенні сторін цієї війни: вважав, що воюватимуть слов’яни з Китаєм та що лідером слов’янства стане Володимир, а після усіх катаклізмів настане духовне відродження та золотий вік слов’ян. Ці приватні висловлювання на початку 2000-х радо підхопила Московська Патріархія на підтвердження особливої місії в світі Володимира Путіна. Говорив також про великі катастрофи на планеті, затоплення частини Америки водою, великий голод та боротьбу за продукти, хоча подібні версії вже тоді не рідко з’являлись у пресі від різноманітних аналітиків та коментаторів. Вважав, що на Україну покладено особливу велику місію порятунку світу від сатанізму. І тут мабуть важливо вміти чітко відокремлювати його приватні думки, візії чи симпатії від стійкости та безстрашности його як борця проти комуністичного режиму та захисника прав покривджених. Помер у Торонто в Канаді 2009. Згідно заповіту похований у с. Нижнє Болотне на Закарпатті.
