Йосафат-Іван Жан Бон – священник УГКЦ, чужинець залюблений в Україну (50 років тому)
50 років тому:
8.06.1972 – у василіанському монастирі у м. Ґрімсбі в Канаді помер Йосафат-Іван Жан Бон, ЧСВВ, священник УГКЦ, місіонер, громадсько-політичний діяч. Походив з франкомовної родини. Хіротонізований на священника латинського обряду (1910). Після зустрічі у Монреалі з Митрополитом Андреєм Шептицьким переїхав у Галичину до Крехівського монастиря вивчати українську мову, український візантійський обряд та історію України. Монаші обіти склав у березні 1917 у Крехівському монастирі. Душпастирював у Жовкві, префект Місійного інституту в Бучачі. Перекладач і секретар урядів ЗУНР та УНР (1919-1920), особистий секретар Президента ЗУНР Євгена Петрушевича (06.1919). Учасник переговорів між делегаціями ЗУНР та Польщі за посередництвом американського генерала Ф. Кернана. Капелан УГА, головний секретар філії Українського Червоного Хреста у Варшаві. Член делегації УНР на Ризькій мирній конференції (1921), у Лізі Націй, місії УНР у Женеві. Як дипломат послідовно відстоював українські інтереси в переговорах з іноземними політиками. 1923 на доручення Митрополита Андрея прибув до Боснії для відновлення українського монастиря оо. Студитів у Камениці, відтак повернувся до Канади. Ініціатор виділення 250 квадратних миль землі урядом провінції Квебек для заснування українського поселення «Шептицьке». Після завершення Другої світової війни в Європі опікувався українськими переміщеними особами. Душпастир у Лондоні, декан УГКЦ у Великій Британії (з 1947), перший заступник голови Комісії допомоги українському студентству у Великій Британії (1948). 1949 повернувся до Канади. Почесний доктор УВУ в Мюнхені (з 1958), засновник «Фундації ім. о. Жана» для надання стипендій українській студентській молоді (1964). Автор спогадів «Моє служіння Україні». Народився в Канаді 1885.
