Іван Климів-«Арідник; Легенда та ін.» – провідний учасник визвольної боротьби першої пол. ХХ ст. (80 років тому)

80 років тому:

4.12.1942 – у львівській в’язниці спеціалістом гестапо по ОУН садистом Віллі Вірзінґом з підручними Мюллером, Вурмом, Шульцом і фольксдойчем Тютюнником закатований Іван Климів-«Арідник; Куліба; Мармаш; Легенда; Гриць; Дем’ян; Дмитрів; Євген; Заозерний; Приморка», військово-політичний діяч, провідний учасник визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Навчався в Сокальській гімназії (1921-1929), де став членом скаутської організації «Пласт». Продовжив навчання на факультеті права Львівського університету. Член ОУН (з 1929), організатор підпілля ОУН на Сокальщині, політичний в’язень польських тюрем (05.1932-12.1932; 08.1935-01.1936; 02.1937-09.1939). Провідник Екзекутиви ОУН Сокальщини (з 1935), член Крайової екзекутиви ОУН Північно-Західних Українських Земель (1935-1937), ініціатор поширення мережі ОУН на Волинь та Холмщину. Опрацював план подвійної мережі ОУН, коли у випадку провалу однієї починала діяти інша. У 1938 польські окупанти стратили рідного брата Григорія (24 роки). З початком німецько-польської війни у вересні 1939 вийшов на волю з в’язниці у м. Седльце, слухач старшинської школи ОУН у Кракові (1939). Вже тоді обстоював повну конспірацію перед німецькими спецслужбами, оскільки передбачав в скорому часі боротьбу з гітлерівцями. На початку 1940 керівник Крайового проводу ОУН ПЗУЗ, в кінці цього ж року провідник Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ, організатор підготовки повстання проти радянської влади. Після проголошення 30 червня 1941 Акту відновлення Української Держави міністр політичної координації Українського Державного Правління (УДП). 1 липня 1941 проголосив себе Начальним комендантом Української національної революційної армії, яка на серпень налічувала вже до 4 тисяч вояків (після арешту членів УДП та лідерів ОУН(р) реформована в Українську народну міліцію). В кінці вересня – на початку жовтня 1941 учасник Першої конференції ОУН(р), яка постановила про перехід у підпілля. Член Проводу ОУН, керівник організаційного відділу військової референтури, а з кінця 1942 – бойовий референт Проводу ОУН, один з організаторів протинімецької збройної боротьби та перших військових підрозділів ОУН на Волині, що невдовзі переросли в УПА. 22.09.1942 у с. Пирятин (Радехівщина) одружився з наддніпрянкою-націоналісткою Галиною Петренко. Через довірену монахиню Марію підтримував зв’язок з Митрополитом Андреєм Шептицьким. Вже наприкінці літа 1942 передбачав поразку Німеччини і поновлення боротьби з більшовицькою Москвою. 4 грудня в ході широкомасштабної облави заарештовано 18 членів ОУН в тому числі й Климіва-«Легенду». На допиті категорично відмовився давати будь-які свідчення і останніми словами були: «Я вже вам сказав, що називаюся Климів-Легенда і нічого більше не скажу. Ви, бандити, окупували Україну і грабуєте – тому з вами говорити не буду». Цього ж дня закатований. Після цього гестапівці розпустили чутку ніби «Легенда» вчинив самогубство, вискочивши з вікна. Постановою УГВР від 11.10.1952 і наказом Головного військового штабу УПА від 12.10.1952 посмертно нагороджений Золотим Хрестом заслуги УПА. 14.10.1952 Головне командування УПА посмертно присвоїло чин генерала-політвиховника. Народився у с. Сілець на Львівщині 1909.

Із спогадів Степана Мудрика-Мечника: «Легенда був людиною небувалої пам’яти. Він мав у голові назви всіх районів Волині та Галичини, псевдоніми і правдиві прізвища, починаючи від повітових, закінчуючи обласними, і клички до них. Крім того, він особисто утримував зв’язки з поважними громадянами, які не були членами ОУН, у тому числі із священниками. Цілими ночами він був у дорозі, то в одній окрузі, то в другій. Дрогобицька область, Львівська область, Волинь — він зміняв місця свого постою з блискавичною швидкістю. В ОУН він був дійсною легендою. Він мав підібраних добрих членів ОУН. Вони були міцно загартовані і на його слово, не вагаючись, ішли на кожний ризик…

Він не мав жодних лихих звичок, не вживав жодного алькоголю, не курив і ніколи не говорив про свої особисті пляни, бо просто-напросто їх не мав, а жив тільки для української визвольної справи. Завдяки його наполегливості, в кожній найменшій місцевості була створена станиця ОУН. Мережею ОУН було вкрито всю Волинь і Галичину.

Він намагався все передбачити й запобігти кожному нежданому випадкові. В запасі в нього був завжди певний контингент людей, які могли б заступити на провідних постах тих, хто вибув з якихось причин. Розбудована Легендою сітка мала найдосконаліші форми. Тим то вона лишилася чинною рушійною силою й надалі, коли одного окупанта замінив другий, а тоді прийшов на зміну знову перший».

Один з псевдонімів Івана Климіва «Гриць Мармаш» був псевдом його брата Григорія, якого стратили поляки. Під час пацифікації 1930 у с. Сілець польська поліція до втрати свідомості катувала Климіва і непритомного кинула у криницю. Та через два дні Іван прийшов до Сокальської в’язниці з передачою для заарештованих друзів. Про те ж як виліз із криниці не хотів розповідати. У 1933 на суді у Луцьку на свідчення провокаторів відповідав одне: «Те, що я сказав про себе, ви знаєте, а більше вам нічого не скажу». У в’язниці організував нелегальний ідеологічний та організаційний вишкіл молодих членів ОУН. Життя провадив на засадах християнської моралі, вважаючи боротьбу за національне визволення святою, бо є обороною природних прав як українців так й інших народів дарованих їм Богом.