Інокентій Ґізель – богослов, філософ, історик, педагог (340 років тому)
340 років тому:
28(18).11.1683 – у Києві помер Інокентій Ґізель, богослов, філософ, історик, педагог. Походив з протестантської (социніанство) сім’ї. Вважають, що міг бути родичем ректора антитринітаріанської школи (антитринітарії – протестанти, які заперечують триєдність Бога) в Кисилині (село на Волині) Євстафія Ґізеля. Навчався у Києво-Лаврській школі та Києво-Могилянському колегіумі, входив до гуртка Л. Барановича. Наприкінці 1620-х прийняв чернечий постриг. Продовжив навчання за кордоном: імовірно у Замойській академії (Люблін, Польща), в університетах Кенігсбергу (нині Калінінград) та Ростоку в Німеччині, в літературі також подається, що міг навчатися у Львівській єзуїтській колегії та в Англії. Вважався однією з найосвіченіших особистостей в Україні. Керівник Печерської друкарні. Викладач, професор та ректор (з 1646) Києво-Могилянського колегіуму (1645-1650). Ігумен Києво-Братського (Богоявленського) монастиря (з 1648).
Підтримав національно-визвольну війну українського народу 1648-1654. В рамках укладення українсько-московського договору 1654 очолив делегацію українського духовенства до Московського патріарха Никона щодо статусу Української Православної Церкви. Обстоював підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріарху та недопустимість втручання московських ієрархів у справи Української Церкви. Вважав підпорядкування Київської митрополії Москві неканонічним і гріховним. У 1667 на бенкеті відмовився підняти чарку за здоров’я київського воєводи П. Шереметьєва та московського ставленика І. Брюховецького, назвавши його лиходієм.
Ігумен Кирилівського (1650-1652) та Пустинно-Микільського (1652-1656) монастирів у Києві. Архимандрит Києво-Печерської лаври (1656-1683). По смерти С. Косова був кандидатом на митрополичий престол, проте не обраний, імовірно, через складні стосунки з гетьманом І. Виговським. Противник Гадяцького договору (1658) та орієнтації гетьмана П. Дорошенка на Туреччину, вважаючи, що ці союзи загрожують Православній Церкві в Україні.
Редактор та імовірний автор (частина істориків заперечує авторство) «Київського Синопсиса», першого нарису з історії України. Ініціатор видання та редактор «Києво-Печерського Патерика» (1661; друге видання – 1678). Автор полемічних творів проти Унійної Церкви та єзуїтів, філософсько-богословських праць. Уклав підручник з філософії, який серед московитського духовенства вважався шкідливим. У працях українців зображав як носіїв високої культури. Обґрунтовував думку про незнищенність речовини, але її пріоритетність чомусь приписують Ломоносову. Усіляко сприяв діяльности Л. Барановича, І. Ґалятовського, А. Радивиловського, Д. Ростовського та інших інтелектуалів того часу. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Народився у Східній Прусії близько 1600.
