Генріх Семирадський – художник, академік (180 років тому)
180 років тому:
24(12).10.1843 – у с. Новобілгород, нині смт. Печеніги на Харківщині народився Генріх Семирадський, художник пізнього монументального академізму, академік Петербурзької АМ. Походив з польської родини офіцера царської армії. Під час навчання у Харківській гімназії основи малюнку отримав у Дмитра Безперчого (згодом вже досягнувши майстерности вважав його своїм головним вчителем). За наполяганням батька вищу освіту здобув у Харківському університеті (1864), захистив дисертацію кандидата природничих наук по інстинктам комах. Професійну художню освіту здобув у Петербурзькій Академії мистецтв (1864-1870). За час навчання неодноразово отримував відзнаки, а картина представлена на випускний іспит отримала велику золоту медаль, державну стипендію на 6 років і можливість стажуватися за кордоном. Вдосконалював майстерність у Мюнхені (1871), Флоренції, Римі (від 1873); жив і працював переважно за кордоном. Спеціалізувався на сюжетах з античної історії та раннього християнства. Одружився з Марією Прушинською, в шлюбі народились сини Болеслав, Казимир (помер немовлям) і Леон та донька Ванда.
Дійсний член Петербурзької Академії мистецтв (1873). За полотно «Світочі християнства» («Факели Нерона»; 1877) отримав звання професора Петербурзької АМ. Після експозиції полотна на Всесвітній виставці у Парижі отримав французький орден Почесного легіону та орден «Корони Італії», звання почесного члена Паризької, Берлінської, Римської і Туринської академій. Пізніше мистець подарував картину Кракову для заснування Національного художнього музею. Автор театральних завіс Львівського оперного театру та Міського театру в Кракові, настінних розписів у храмах Москви, Варшави, Кракова. Ще під час навчання в Петербурзі познайомився з майбутнім імператором Олександром ІІІ, а згодом отримав в його особі постійного замовника та чимало столичних заздрісників. Одного разу Павло Третяков захотів купити декілька полотен для свого музею, проте поставив вимогу, щоби художник авторський підпис переробив з латинки на кирилицю. Після відмови Третяков принципово не купляв жодної роботи майстра. Також московитські поціновувачі мистецтва чи то із заздрости, а чи з великодержавної зневаги усього немосковитського величали майстра «ничтожный полячишка» та кваліфікували його як чортополох, який неодмінно треба викоренити. Цікаво, що сучасна московитська вікіпедія та численні їхні видання хизуються його постаттю не інакше як «великий русский художник».
1883 купив будинок у Римі і переселився до Італії. У 1901 в нього діагностували рак язика; за згодою лікарів виїхав до Польщі. Помер у Стшалкові біля Ченстохови в Польщі 1902.
З листа до свого вчителя Дмитра Безперчого, з яким до кінця життя підтримував контакти: «Ставши на ноги, я мав можливість на кожному кроці впевнитися у розумності основ, які Ви мені дали, основ широких, тих, що дали змогу одночасно розвивати уяву й техніку, що вимагали вправ у рисунку, живописі й композиції. Уся моя подальша художня діяльність створювалася на цих, Вами посіяних, началах».
