Дякую, брате-вовкулаче!

Добра людина, яку чужа зла воля перетворює на хижого звіра, всіма засобами намагається врятувати близьких йому людей. By day, a lovely princess. By night, a hideous ogre. Принцеса Фіона не хоче вразити своєю потворністю і ховається по ночах. Принц Велкан з «Ван Хельсингу» заклинає свою сестру рятуватися, поки він не перетворився на безжального вовкулаку.

Добрі росіяни чинять так само: вони попереджають нас про їхню небезпеку. Нас, котрі ще кілька років тому «загалом добре ставилися до росіян» (навіть на Галичині!) та обожнювали (відсотків на шістдесят) Путіна і Лукашенка. Які й нині кажуть «какая разніца» і «не на часі».

У 1987 році нас попереджав Леонід Філатов:

Да, был грешок… Такое было время…

И Сталин виноват, чего уж там!..

Да, многих жаль… И жаль того еврея,

Который оказался Мандельштам…

Послушать их — и сам начнешь стыдиться

За слов своих и мыслей прежний сор…

…Но вдруг в глазу, сощуренном нестрого,

Слезящемся прозрачной милотой,

Сверкнет зрачок, опасный как острога.

Осмысленный. Жестокий. Молодой.

И в воздухе пахнет козлом и серой,

И загустеет магмою озон,

И радуга над речкой станет серой,

Как серые шлагбаумы у зон.

Це зараз президент Зеленський каже, «що це відкладена війна. Відкладена на 30 років, враховуючи те, як ми отримали Незалежність у 1991-му.» А хто думав про ТАКУ війну всі ці 30 років? (Хіба Портников.) А слухали б російського інтелектуала, може, чомусь й навчилися.

Сьогодні про небезпеку вільної, демократичної, післяпутінської Росії, яка неодмінно виникне після нашої перемоги, попереджає Дмітрій Биков:

Мы будем унижаться до конца,

Настаивать, что стая мы и свора,

Клеймя народ прозваньем подлеца,

А власть — гибридом киллера и вора…

Наслушавшись, как страстно мы визжим,

Одежды разрывая осторожно,

Вы несколько ослабите зажим

И скажете: да ладно, сколько можно.

Что по лицу размазывать золу?

Уж Бог бы с вами, с вашим государем…

Утрите слезы, просим вас к столу…