До 95-річчя від дня народження та 20-річчя від дня смерті о.Андрія Шаґали ЧСВВ
,,Ви – сіль землі. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі вчинки, прославляли вашого Батька, що на небесах’’.(Нагірна Проповідь, Оголошега Ісусом Хрестом на одній із гір Сирії. ( Ця проповідь записана в Євангелії)
Щоб більш яскраво і реалістично показати постать о.Андрія Шагали, який проявив себе протягом свого життя позитивними прикметами і запам’ятався тим образним свічником, який освітлював своє довкілля. До рефрену статті використано Нагірну Проповідь Ісуса Христа, який звертався до своїх учнів словами ,,Ви сіль землі’’ і це звернення вживається до кращих і заслужених людей світу. «Сіль землі», як Біблійну метафору найкращих і найдостойніших людей, згадується повсякчасно. На таке звернення на мою думку вповністю заслуговує о. Андрій Шаґала ЧСВВ, хотяй він не був блискучим полководцем, ані визначним політиком, а також не був він навіть владикою, а звиклим священиком і на цій посаді він здолав залишити по собі тривку пам’ять печать свого духа. Особливо ця пам’ять близька для всіх тих, хто мав змогу слухати блискучі і талановиті проповіді Отця. Ці проповіді були не лише словами, а чимсь без кінця вищим, на які чекали вірні. Вони були одним з найкращих засобів релігійного виховання. Своїм змістом доходили до глибин людських почувань, а через почуття викликали зворушення, яке було найцінніше і безпосередно розбуджувало людську свідомість так в релігійній, як і національній значимості. В цьому відношені це була сильна індивідуальність, яка вміла передавати Божі правди і переконувати до них широкі круги вірних. Слухаючи такі глибоко продумані проповіді люди могли себе удосконалювати і пізнавати те, що правдиве, прикрасне і Боже. І хотяй спадщина, о. Андрія може і не така велика, але вона вагома своїм крилатим ораторським талановитим висловом, своєю унапрямлюючою силою, яка з тонкістю мала здатність проникати до людських сердець. Минають роки, а Отець немов той світильник просвіщує дороги в нашому житті. Своїм палким глибоко ораторським розсудливим словом наповняє наші серця Божими благодатями і закликає чинити добро для своїх ближніх. Дехто каже, що самі небеса наділили о. Андрія нашій церкві і українському народові, інші кажуть, що був це священик з покликання. Справді, Його блискучі мистецькі проповіді, якими він жив головно ідеалами УГКЦ та одночасно долею і недолею українського народу, гуртували людей при наших церквах. Усі ці проповіді були за своїм стилем прості і безпосередні, а ораторський таланиті і вміння Отця творили їх незвичайними проникливими так в релігійному, як і патріотичному дусі. Отець, часто підкреслював, що Бог найвище добро, але природно ми діти українського народу і перед нами спільний обов’язок завжди відстоювати право і захищати гідність своєї нації до кінця свого життя.
Володимир Шаґала народився 13 грудня 1925 р. в селі Клоковичі біля Перемишля. В минулому 1407 р. село Клоковичі належали до перемислького єпископату. В селі до 1939 р. жило біля 350 українців, які мали греко-католицьку церкву Покрови Присвятої Богородиці, збудовану 1859 р., яка після 1956 р. використовується для вірних православного обряду. Володимир прийшов на світ в середньо заможній селянській родині. Початкову школу закінчив в поблизькому селі в Нижанковичах. Вже з молодих років хлопець виявляв великі зацікавлення та природний нахил до теологічного навчання. Він допомагав в місцевій церкві дякові при богослужбах, пожичав релігійні книги і знайомився з релігійною тематикою. Коли підріс Володимир часто їздив на богослужби до Перемишля і брав участь в культурно-освітній праці в тов. ,,Просвіта’’. З своїми ровесниками в першу неділю після зелених свят, за традицією брав участь в процесійному поході на свято героїв до поблизьких села Пикулуч, де у 20-х рр, ХХ ст. у войськовому таборі полонених загинуло пару тисяч воїнів УГА та УНР. Там на місьцю загибелі і похоронення полонених воїнів, під впливом патіріотичних промов, пробуджувалися перші іскорки національної свідомості у Володимира. Молоді роки нашого ювілята випали на воєнні події. Зараз після закінчення ІІ-ї світової війни під кінець 1945 р. частина етнічних українських земель була Сталіном подарована Польщі із тих земель почалося переселення українців до УРСР. Якось родині Шагалів вдалося уникнути цього переселення. Зате згодом родину Шаґалів депортовано під час акції ,,Вісла’’ в 1947 році на західні землі Польщі. В цьому періоді почалися репресії супроти українців, а в рамах репресій комуністичний уряд заборонив діяльність УГКЦ також і в межах Польщі. Володимир Шагала в тих умовах рішив вступити у латинську Малу семінарію Товариства Христового, яку закінчив в 1951 році в Познані. Дальше в тому місті продовжував студії у Вищій Семінарії Товариства Христового. Специфікою цієї семінарії було висилання священиків на закордоні місії. Володимир рішився студіювати в 1953-1958 рр. дальше в Познані в Згромадженні (,,Societas Christi’’), де між іншим докладно вивчив реторику, яка йому пригодилася в дальшій священичій праці. У квітні 1958 р. Шаґала прийняв дияконські свячення. Але він ніяк не хотів стати латинським священиком і весь час думав і мріяв повернути в лоно свого віросповідування. Принагідно довідався, що у Варшаві при вул. Міодовій знаходиться Василіянське згромадження. Поконавши певні труднощі зголосився у червні 1959 р. до Василіянського чину у Варшаві, де вступив на новіціят. 8 вересня 1960 р. у Варшаві прийняв ієрейські священня з рук єпископа Єжи Модзелєвського. А відтак обіти склав 30 січня 1961 році і прийняв ім’я Андрій Шагала, ставши монахом Василіянського Чину.
На початку він допомагав у душпастирській праці у Варшаві та Старому Курові. Довічні обіти склав у Варшаві 30 січня 1964 року. У жовтні 1964 р. о. Андрій переїхав до Перемишля, де разом з о. Борисом Баликом ЧСВВ провадили душпастирську працю на Перемищині. З годом вони відновили греко-католицькі богослуження в м. Ярославі. Саме у Перемишлі автор статті не лише мав змогу близько познайомитися з о.Андрієм, але він провадив місійні науки, реколекції, релігійні навчання з машими дітьми й молоддю. В тих науках брали участь і мої діти, де мої контакти і зв’язки з о. Андрієм ще більше закріпилися. Отець Андрій мав феноменальний підхід до дітей, вони радо ходили на ці науки, бо Отець їх цікаво перепровадджував, а навіть знаходив час з своїма учнями пограти в м’яча. Зрештою, всі перемишляни були вдоволені старші і молодші, бо це був корінний священик, який споріднений з перемиською землею. Всі жаліли, як о. Андрій повернувся до Варшави в 1968 р., де доповнював свої студії в Інституті Духовного Життя. Після завершення там навчання, протягом кількох років душпастирював в Круглянах (Зах.Польща), а звідси був перенесений від 1974 до 1981 р. до Старогарду Щецінського, де додатково обслуговував вірних в Інську Щеціні та поблизьких місцевостях, де були українці розкинуті після акції ,,Вісла’’. Новий етап починається в душпастерстві о. Андрія в 1981 р., він виїжджає на лікування до Чікаґо (США) і на еміграції перебуває до 1992 року. За його словами, це були найкращі роки у його житті. Тут о.Андрій проявив величезну місійну діяльність пов’язану з обходами 1000-ліття Хрещення Русі-України. Він активно провадив Св. Літургії, молебені, акафісти, а передовсім виголошує Слово Боже в пов’язаню з історією Церкви і долею нашого народу протягом тисячоліття, У своїв добре підготованих проповідях він докладно розкривав мартирологію УГКЦ, особливо під окупацією комуністичного режиму СССР. А також виїжджав на місійні науки по різних містах Америки і Канади. Мені на все житя запамяталися дві зустрічі з о.Андрієм Шагалою в Торонто. В 1982 р. в Торонто відбувався з’їзд українців Перемищини з Америки і Канади. Цей з’їзд проходив в залі Інституту св. Володимира в Торонто, що міститься при вул. Спадайна. Перед з’їздом відбулася урочиста св’ята Літургія, яку правив о. Андрій Шаґала в церкві Св. Отця Миколая, що міститься при вул Квін-Белвудз. Під час літургії о. Андрій виголосив палку релігійно-патріотичну проповідь. В якій наголосив, які завдання стоять перед свідомою людиною в релігійному та національному широкому значенні.
Свою проповідь Отець почав з того, що великим привілеєм є належати до якогось народу, але разом з тим привілеєм є великі спільні обов’язки. Незалежно від зміни підсоння чесна людина не можна ніколи забувати віри своїх батьків, мови і традицій, якщо хоче щоб її діти не забули її і невідреклися свого родоводу. Церква є цією твердинею, яка допомагає встоятися в чужому оточенню. Пам’ятайте, – продовжував о. Андрій так як хліб насушний потрібен до піддержання нашого тілесного життя, так усне освідомлення, живе рідне слово, молитва і пісня є конче потрібні до здорового прокормлення і розросту нашої національної душі! Як кожен з нас знає який його рідний батько й яка мати, як кожен знає і пам’ятає яке його ім’я так кожен повинен знати і пам’ятати, що він син перемиської землі і одночасно він є членом Великого Українського Народу, в якого своя рідна мова, культура, традиція, національна слава і в нас є свої святі Мужі та Герої та своя старовинна багата і славна історія. Ці слова прозвучали і глибоко зворушили учасників з’їзду і запали їм глибоко в душу. Рік пізніше, тобто в 1983 р. з ініціятиви єпископа Ізидора Борецького в Торонто, при співучасті українських організацій та Управи КУК в Торонто, рішено відзначити і вшанувати мілійони жертва штучного голодомору, які були знищені комуністичним режимом в Україні, протягом 1932-33 років. Це смутне 50-річчя почалося св. Літургією на Онтеріо-Плейс, при співучасті загально національного здвигу, на який прибуло біля 7-м тисяч осіб. В участі взяло духовенство та вірні обох наших українських Церков. Після завершення релігійних торжеств, спонтанно зібралася 65-особова група хлопців і дівчат, які рішили вшанувати загиблі жертви в штучному голодоморі. Вони рішили у цьому намірені переїхати на волосепедах трасу з Торонта до Оттави. Перед їхнім виїздом до учасників звернувся о.Андрій Шагала ЧСВВ. Він щиро привітав ініціятиву молоді і поблагословив їхню патріотичну ініціятиву. У свому слові о.Андрій наголосив, що йому надзвичайно приємно бачити серед цієї групи 23 особи хлопців і дівчат, які остатньо прибули з Польщі до Канади. Я гордий за те, що серед тих осіб є мої учні з Перемишля та інших околиць з Польщі. Я тим більше зворушений – говорив о. Андрій – що ця новоприбула молодь з Польщі бере активну участь житі української діаспори. При тому, хочу для присутніх пригадати, що ця молодь виростала часто в неприхильних умовах до української нації.
Ці молодь не лише не мала змоги подивитися на свою національну символіку – Герб Тризуб, чи на стяг сіньо-жовтий, вони не чули ані слів, ані музики національного гімну. За ці національні символи їхні батьки каралися по тюрмах. Ці національні символи допомагають і зміцнюють віру українського народу скріплює у нього тверді переконання у свою гідність.з цього наша молодь в польщі не користала, а все таки зберегла в собі ці духовно-національні цінності. Кожен народ любить і гордиться своїми символи, які становлять для нього ,,безмежну потугу цивілізації’’, вони є своєрідною захисною духовною зброєю, а одночасно піднимають почуття народу і настроюють його на патріотичний захист своєї держави. Ці національні символи народу після молитви, це національні ліки, які здатні оздоровлювати і додавати людям нез’ясованої сили свідомості і невимовного чару, що так сильно промовляє до наших почутів. Тож цінуйте і дорожіть найбільшим добром українського народу, яким є воля і суверенітет нації. Ці слова, залишили тривкий і милій слід в пам’яті присутніх. Отець А. Шаґала ЧСВВ в Торонто відправляв богослужби у Василіянській Церкві, що при вул. Вест-Ровд. Запам’яталася остання наша зистріч в Торонто, яка відбулася в 1992 р., коли ми пращали о. Андрія і він повертався до Польщі. В цій зустрічі присутні пам’ятають з якою радістю Отець говорив і тішився, що врешті-решт відновилося наше державне українське життя. Що ми стали повноцінною нацією, яка вже не буде ніким понижувана та очорнювана. В половині 1992 р. Отця повернувся до Польщі. З початку був призначений маґістром новіціяту у Варшаві, а згодом о. Протоігумен Василій Медвід погодився на звільнення о. Шагалу з становища маґістра новіціяту Містопровінції у Польщі і таким чином о.Андрій 3 травня 1993 року переїхав до Крехівського монастира в Україну. Там він до кінця свого життя сповнював роль духовника і місіонера в монастирі. Лише декілька разів приїжджав на богослужби до Василіянської Церви в Перемишлі, яку покійний Отець дуже любив і вважав її одною із символів українства на перемищині.
Його душпастерська праця, завжди відзнчалася повнпю посвятою для Василіянського Чину та на прославу рідного народу. У своїх повчальних і глибоко змістовних проповідях також О. Шаґала зворошував наших вірних в України. Доречі, крім глибоко суттєвих і змістовних проповідей о. Андрій залишив нам цінну письмову спадщину. Його статті особливо на релігійні теми, друкувалися у журналі ,,Світло’’, ,,Календар Світла’’ (Торонто), у суспільно-політичному часописі ,, Амерука’’ Філадельфія), ,,Свобода’’ (Нью-Йорк) ,,Нова Зоря’’ (Івано-Франківськ) та ,,Місіонар’’ (Львів). Своєрідним підсумковим збірником різнотематичних духовних наук ,,Родитися з висот’’, який вийшов друком 1999 році у видавництві ,,Місіонар’’ у цьому ж видавництві вийшов другий його збірник проповідей. Вже хворий, але ще пару разів приїжджав на богослужби до Василіянської Церкви в Перемишлі і саме тоді рішив відвідати рідне село Клоковичі. Був він палким патріотом рідної перемиської землі. Захворів і на 75-у році свого жуття, лікувався у Львові. Помер 14 березня 2000 р. у Львові в лікарні. Похорон відбувся у п’ятницю, 17 березня, похоронні відправи правили три владики: Кир Софрон Мудрий ЧСВВ, Кир Юліян Вороновський. Кир Володимир Ющак ЧСВВ з Вроцлава, з ними співслижили Протоігумен о.Йосиф Будай ЧСВВ, майже 30 єромонахів ЧСВВ і священики УГКЦ, На похороні була велика кількість монахів і вірних. Після похороного обряду, покійний о. Андрій Шаґала,ЧСВВ був похований на монастирському цвинтарі у Крехові.Нехай пам’ять про Покійного монаха о. Андрія Шаґайу ЧСВВ буде вічною серед українського народу, а його проповіді нехай будуть нашим життєвими дороговсказоми.
Ярослав Стех
