70 років тому:
8.10.1955 –в лікарні на станції Жмеринка помер Володимир Куновський, священник УГКЦ (1925), після 1946 РПЦ, фотограф-аматор, краєзнавець. Батько о. Маркилій відомий тим, що свого часу звернувся з проханням до Митрополита А. Шептицького про збереження старовинної дерев’яної церкви після чого храм перенесено із с. Кривка до Львова на територію монастиря оо. Студитів (нині Музей народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького). Володимир навчався у Самбірській гімназії (1912-1919) та Перемиській духовній семінарії (1921-1925). Душпастирював у селах Бойківщини, з 1934 Височанський декан. Почесний канонік, крилошанин. Після приходу більшовиків з огляду на дружину та п’ятеро малих дітей перейшов на московське православ’я. Учасник псевдособору 1946 з ліквідації УГКЦ, від 1952 адміністратор катедральної церкви у Дрогобичі. Проте зміна церковного підпорядкування не порятувала від загибелі. В Москві, після того як виконавці ліквідації УГКЦ стали зайвими, їх вирішили позбутись. Проте заарештовувати єпископа, який 10 років тому був одним із організаторів знищення УГКЦ та ще й в єпархії на західному кордоні СРСР було не резонно. Тому Московський Патріарх Алєксій запросив Дрогобицько- Самбірського єпископа Михаїла Мельника «в гості». 7 жовтня 1955 після сніданку в Митрополичих палатах у Львові делегація Дрогобицької єпархії вирушила в дорогу. 8 жовтня 1955 на станції Жмеринка з поїзда знято о. В. Куновського, якому ставало щораз гірше і доставлено в лікарню, де він помер. 9 жовтня 1955 у Києві, офіційно від «серцевого приступу», у віці 54 роки помер єпископ М. Мельник. Владику поховали у Дрогобичі без розтину. Решта членів «делегації», що залишились живими участі в похоронах не брали, але виїхали до Москви, де пробули тиждень, а потім 5 днів в Ленінграді. Розтин о. В. Куновського оголосив причиною смерти інфаркт. І лише перед смертю судмедексперт Яковлєв признався родині, що причиною смерти було отруєння. Народився у с. Кривка на Львівщині у священичій сім’ї 1901.
