Дмитро Білінчук-«Хмара; М-13» – командир сотні, хорунжий УПА, Косівський субреферент СБ, Косівський райпровідник ОУН (70 років тому)
70 років тому:
8.04.1953 – у Києві в Лук’янівський тюрмі МДБ разом з побратимами Д. Балагураком-«Скобою» та Ю. Матвіївим-«Недобитим» розстріляний Дмитро Білінчук-«Хмара; М-13», активний учасник визвольної боротьби українського народу у середині ХХ століття. 1940 родину вивезли в Красноярський край; Дмитро на той час не був вдома то ж уникнув депортації. Організатор невеликого загону для диверсійної роботи проти окупаційної більшовицької влади. Після 1941 продовжив боротьбу проти німецьких окупантів. У червні 1942 в Ільцях застрелив коменданта поліції Пірожека, схоплений ґестапо, проте під час етапування до Коломиї Дмитра відбили підпільники. Член ОУН (з осені 1943), підпорядкований повітовому референту СБ Костянтину Генику. Пройшов військовий вишкіл в старшинській школі УПА «Олені». Чотовий сотні Юліана Матвіїва-«Недобитого» (весна 1944), командир сотні ім. Богдана Хмельницького куреня «Перемога» ТВ-21 «Гуцульщина» (12.1944-1946). Хорунжий УПА (22.01.1947), Лицар бронзового Хреста бойової заслуги УПА (1.02.1945). Після розформування сотні субреферент СБ Косівського надрайонного проводу ОУН (1946-1947). Охоронець командира ТВ-21 «Гуцульщина» Петра Мельника-«Хмари (1948-1949). Учасник пропагандивного рейду УПА до Румунії (літо 1949). Провідник Косівського районного проводу ОУН (07.1950-06.1952). Через зраду окружного референта СБ Романа Тучака-«Клима» 24.06.1952 біля с. Шешори Косівського району захоплений в полон. Військовою колегією Верховного суду СРСР 28.01.1953 засуджений на кару смерти. Народився у с. Жаб’є-Ільці, нині Верховина на Івано-Франківщині 1919.
З опису Василя Павліва: «Був «Хмара» парубок вродливий, фізично сильний і дуже відважний. По всьому Косівському повіту німці розклеїли листівки з текстом про винагороду тому, хто вкаже його місцеперебування, а він серед білого дня приїхав конем в центр самого Косова до панночки, яку вподобав. Переполох вчинився… Але не знайшли ні коня, ні «Хмари» – зник!»
