Час пам’яті і правди
У Тернополі відбулися установчі збори Всеукраїнської громадської організації «Пам’ять і справедливість – асоціація нащадків українських жертв польських репресій». Значний суспільний резонанс навколо цієї події засвідчив: в Україні давно існує запит на громадську інституцію, яка займатиметься збереженням пам’яті про українців, що стали жертвами польських репресій, депортацій, насильства та дискримінації у ХХ столітті.
Насправді створення такої організації не є чимось незвичним для європейської практики. Польща вже багато років послідовно розвиває власну державну політику історичної пам’яті. Там успішно працюють громадські об’єднання родин жертв, наукові товариства, меморіальні фонди, а також державний Інститут національної пам’яті, який співпрацює з істориками, архівами, органами влади, місцевим самоврядуванням та громадськими організаціями. Польська держава не лише підтримує такі ініціативи, а й розглядає їх як важливий елемент гуманітарної політики та формування національної пам’яті.
Україна має не менше моральне та історичне право на таку саму системну роботу.
Мільйони українців стали жертвами тоталітарних режимів, воєн, депортацій і політичних репресій. Серед цих трагедій – і репресії щодо українського населення, здійснювані польською владою в міжвоєнний період, злочини проти українського цивільного населення під час Другої світової війни, післявоєнні депортації та операція «Вісла». Проте пам’ять про ці події часто залишається недостатньо дослідженою й належно представленою як в Україні, так і за її межами.
Саме тому «Пам’ять і справедливість» має стати платформою, що об’єднає нащадків українських жертв польських репресій, істориків, архівістів, юристів, журналістів, народних депутатів, представників органів державної влади, Українського інституту національної пам’яті та всіх, кому небайдужа історична правда.
Наше завдання – не шукати ворогів серед сучасних поляків і не переносити відповідальність за події минулого на нинішню польську державу. Польща сьогодні є союзником України у протистоянні російській агресії, і ми зацікавлені у розвитку добросусідських відносин. Але справжнє п а р т н е р с т в о можливе лише тоді, коли обидві сторони однаково поважають пам’ять своїх народів і визнають право кожного на власний історичний досвід.
Я також переконаний, що історичні питання не повинні використовуватися як інструмент політичного тиску на Україну чи як аргумент у сучасних міжнародних переговорах. Україна має право на власну політику історичної пам’яті так само, як її має Польща чи будь-яка інша європейська держава.
Ми готові співпрацювати з цією громадською ініціативою.
