80 років тому:
Вересень 1946 – у довідці «Про стан боротьби з бандами ОУН-УПА на території західних областей УРСР» від 14 вересня 1946 р., за підписом Алєксєя Стоянцева (завідувач відділу по західних областях УРСР ЦК КП(б)У і заступник секретаря ЦК КП(б)У), попри формально звітно-статистичний характер документу, найперше все ж розпачливо прочитується провальний стан боротьби з українським визвольним рухом (і це чер ез один рік і чотири місяці після завершення війни в Європі!). У доповідній записці нищівній критиці піддані органи МВС-МДБ та обкоми КП(б)У за провальну роботу та бездіяльність. Із статистичної інформації, яка часто «прикрашувалася», а радше фальсифікувалася, низовими чекістськими та партійними структурами, усе ж наочно проглядається вкрай низька результативність (а навіть безпорадність) радянського репресивного апарату попри масштаб залучених сил і проведених операцій та дієвість українського руху опору.
Зокрема, в документі зазначено, що «станом на 1 вересня 1946 року на території західних областей УРСР діє 14 окружних і 35 надрайонних проводів ОУН, які нараховують 469 банд і антирадянських груп, що об’єднують 3779 бандитів». При цьому для порівняння подається, що на 1 квітня було 479 бандгруп загальною чисельністю 3735 «бандитів». Тобто за 5 місяців кривавої боротьби, в якій у боях і збройних сутичках полягло чимало повстанців їхня кількість із 3735 бійців не зменшилася, а навпаки зросла до 3779. Далі в документі констатується, що за період з 1.04. по 1.09.1946 відбулося 1017 повстанських збройних акцій, у яких знищено або зникло безвісти 1589 військовослужбовців МВС і ЧА, партійних і радянських працівників, бійців винищувальних батальйонів і «сексотів» (донощиків). Зокрема, було роззброєно 90 винищувальних батальйонів, унаслідок чого повстанці здобули 47 кулеметів, 77 автоматів, 1001 гвинтівку, 7811 патронів. При цьому в багатьох випадках роззброєнню допомагали самі ж бійці цих «батальйонів». Для ілюстрації у довідці наведено один характерний приклад: у селах Лучинці та Бабухів Бурштинського району «бандіти» Дмитро Білецький та Петро Гриців за завданням ОУН вступили в комсомол, стали секретарями комсомольських організацій, відтак були призначені командирами дільниць винищувальних батальйонів, після чого знищили уповноваженого міліції Рищенка, роззброїли стрибків і відійшли до лісу.
Стосовно діяльности репресивних структур документ констатує, що з 42 175 операцій і засідок органів МВС-МДБ і ПВ бодай із якимись позитивними результатами реалізовано всього лише 4210 (тобто близько 10 %). При цьому треба враховувати, що в таких «операціях» бувало хапали звичайних селян, яких оформляли як «бандітов». А тепер найцікавіше і найнезбагненніше щодо офіційних радянських документів: «У результаті проведених операцій і засад убито 3277 бандитів, захоплено й заарештовано 3364 бандита і членів ОУН та вилучено 7225 одиниць зброї. За цей же період з’явилося з повиною колишніх бандитів і членів ОУН 439 чоловік». Стоп! А тепер спробуємо прочитати ще раз усе від початку й повільніше: убито – 3277, заарештовано – 3364, з’явилося з повиною – 439, тобто разом – 7080 повстанців. Коли ж ці цифри цього дуже «солідного державного документа» співставити з даними, наведеними декількома абзацами вище, то відкривається вельми забавна більшовицька арифметика: станом на 1 квітня нараховувалося 3735 «бандітов», за 5 місяців боїв нейтралізовано (вбито, заарештовано і здалися самі) 7080 (тобто майже вдвічі більше як було) – і після цього їхня кількість «зменшилася» до 3779. Адекватна людина цей «сюр» зрозуміти не здатна – для цього, мабуть, треба було стати комуністом і зійти по партійній драбині на відповідний щабель.
Ця історія вилядала би доволі забавною, якби насправді не була трагічною. Є у ній дві характерні риси:
- московська, а згодом московсько-більшовицька реальність була і тепер залишається не просто брехливою, але бездумно-брехливою, причому це в них закорінилося на рівні підсвідомости;
- на жаль цій неправді та фальсифікаціям вірило і продовжує вірити дуже багато людей не тільки в самій Московії, але й в цілому світі.
А ця інфантильна віра московитам має дуже сумні наслідки. Майже половина українців довгі десятиліття вірила в можливість налагодження мирних братерських стосунків з північним сусідом, а сьогодні за цю анемічність розуму та незнання власної історії платить тотальними руйнуваннями міст і сіл, тисячами смертей, каліцтв і полону. Однією з ключових причин Руїни, в яку сьогодні потрапила Україна, стала саме ця дитячо-наївна довіра до «руского брата» (тут етимологічно «брат» найвлучніше виводити від слова «брати» чи забирати, або мародерити). Натомість наслідком інфантильної віри світу є його млявість у допомозі Україні в її боротьбі за власну гідність, а навіть нерішучість виразно назвати злочинця, вбивцю, ґвалтівника та мародера його справжнім іменем, справжніми ознаками. І треба було більше 10 років агресії Московії, тисяч загиблих і замордованих, щоби врешті від поодиноких політиків світу почало з’являтися визнання: «Путін – злочинець», «Москва – злочинець», «московити – орда злочинців».
