Андрій Левченко – повстанський отаман часів УНР (100 років тому)
100 років тому:
8.03.1923 – у Полтаві разом з 7-ма побратимами розстріляний Андрій Левченко, повстанський отаман часів УНР. Закінчив Кобеляцьку гімназію та Київське військове училище, підпоручик царської армії. В українському війську з 1917. За Гетьманату помічник начальника господарської частини 2-го Чорноморського полку. Учасник протигетьманського повстання. Сотник кавалерійського полку 2-ї дивізії УГА, воював із Червоною армією та Добровольчою армією Денікіна. Після поразки УГА в січні 1920 повернувся додому. Щоби легалізуватися влаштувався у повітовий військовий комісаріат завідувачем мобілізаційного відділу, нелегально займався створенням підпільної мережі та налагодження зв’язків з повстанськими загонами. За півтора місяці зібрав близько 5 тисяч партизанів, Кобеляцький повіт поділив на чотири райони, призначивши на чолі кожного коменданта. 24.05.1920 розпочав повстання у Кобеляцькому повіті, яке також поширилося на Кременчуцький та Хорольський повіти, наслідком якого була розігнана радянська адміністрація та призупинена грабіжницька продрозверстка. В жовтні 1920 на чолі загону з 600 піших та 150 кінних козаків вирушив рейдом на з’єднання з Армією УНР, яка біля західного кордону оборонялась проти переважаючих сил більшовиків і поляків. В районі Черкас зазнав поразки від значно чисельніших підрозділів червоних і повернувся до Кобеляцького повіту. На початку травня 1921 Головним повстанським комітетом призначений начальником 14-го повстанського району (повіти Полтавської та Кременчуцької губерній) та уповноважений формувати повстанські загони. В липні 1921 радянське командування під приводом оголошеної Всеукраїнським з’їздом рад амністії та переходу від продовольчої розверстки до продовольчого податку ініціювало переговори з Левченком. Проте справжньою метою цих перемовин було затягнути час для перегрупування та концентрації власних сил і з 18 серпня бої з повстанцями відновилися. Станом на осінь 1921 у 17-ти з 21-ї волостей Кобеляцького повіту радянська влада не функціонувала та був припинений грабунок і вивезення продовольства. В бою біля станції Галещина отримав поранення і до боротьби повернувся лише наприкінці року. Готував повстання у південних повітах Полтавської і Кременчуцької губерній, проте в січні-лютому 1922 більшовики здійснили масові облави, заарештували та розстріляли декілька сотень патріотів. Весною 1922 з фіктивними документами перебрався в Катеринослав, мав намір організувати протибільшовицьке підпілля, проте у травні заарештований. На допитах у Катеринославській губернській ЧК відкрито свідчив, що є борцем за незалежну Українську державу та ідейним петлюрівцем. На судовому процесі (25.02-8.03.1923) вироком Полтавського губернського революційного трибуналу засуджений до смертної кари.
Рішенням Полтавської обласної прокуратури від 18.07.1996 визнаний справедливо засудженим та таким, що не підлягає реабілітації. Напевно, що ті, хто ухвалював це ганебне рішення досі преспокійно живуть у незалежній Україні. Народився на хуторі Перепелиця (за іншими даними Гречаний) Кобеляцького повіту, нині затоплений Кам’янським водосховищем 1895.
