Юліян Вассиян-«Чорній» – філософ, ідеолог українського націоналізму (130 років тому)

130 років тому:

12.01.1894 – у с. Колоденці на Львівщині народився Юліян Вассиян-«Чорній», філософ, ідеолог українського націоналізму. Походив з мішаної сім’ї – батько українець, сільський вчитель, мати полька. Закінчив Академічну гімназію у Львові (1913). Записався на філософський факультет Львівського університету й відразу долучився до руху українських студентів за викладання дисциплін українською мовою. З початком Першої світової війни із старшим братом Володимиром доброволець легіону Українських січових стрільців, з початком революції чотар Української галицької армії. Інтернований поляками у таборі в Домб’є (1920-1922).

З 1922 діяльний член товариства «Просвіта», студент Українського таємного університету у Львові (1922-1924), референт Української крайової студентсткої ради, яка нелегально співпрацювала з Українською військовою організацією. Після закриття Українського таємного університету продовжив навчання на історично-літературному відділі Вищого педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі, навчався та захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі (1929). Дисертація отримала схвальні відгуки чеських вчених та рекомендацію подальшої праці в університеті, проте обрав шлях важкої боротьби за українську ідею. Задля протидії поширенню комуністичних ідей активно включився в діяльність «Групи української національної молоді», через рік голова Групи, друкується в її часописі «Національна думка». У другій половині 1920-х уже сприймався як ідеолог націоналістичного руху. Організатор та учасник 1-ї (Берлін, 1927) та 2-ї (Прага, 1928) конференцій українських націоналістів. В новоствореному часописі Проводу українських націоналістів «Розбудова нації» (Ч. 2) опублікував програмний твір українського націоналістичного руху «До головних засад націоналізму», в якому запропонував нову ідеологічну концепцію продовження визвольної боротьби. На Першому Конгресі українських націоналістів (Відень, 27.01-3.02.1929), на якому засновано ОУН, виконував функції заступника голови Конгресу, виголосив програмну доповідь «Ідеологічні основи українського націоналізму» (стала основою резолюцій Конгресу), обраний членом Проводу та ідеологічним референтом.

1930 переїхав до Перемишля, редактор газети «Український голос». Восени 1931 заарештований та за участь в Конгресі з п’ятьма побратимами засуджений на 4 роки тюрми. Ув’язнення відбував у Львівській тюрмі «Бриґідки», Дрогобичі та Сєдльцях (1931-1935). Після звільнення продовжив підпільну діяльність, пропонував створити Український інститут боротьби з комунізмом (на жаль тодішнє націоналістичне середовище не зуміло зрозуміти важливости цього проєкту). З початком Другої світової війни знову ув’язнений у польській тюрмі «Береза Картузька». У перші дні більшовицької окупації Західної України повернувся у Броди, проте Провід ОУН, усвідомлюючи його значення як ідеолога та філософа націоналістичного руху, вислав групу бойовиків, що перевела його через кордон на територію окуповану німцями до Кракова, де для нього приготували квартиру та засоби для праці. З болем сприйняв розкол ОУН та все намагався примирити опонентів. Суддя Головного революційного трибуналу ОУН Андрія Мельника, перекладач німецької мови в Українському центральному комітеті. З початком німецько-радянської війни переїхав до Бродів, опрацьовував теоретичні та пропагандивні матеріали для Проводу ОУН(м). В’язень німецького концтабору у м. Брец (січень – жовтень 1944). Співорганізатор Конференції ОУН(м) у Мюнхені (1945) та 3-го Великого збору ОУН(м) (08.1947). З 1950 на еміграції у США. Щоби заробити на прожиття мив посуд у ресторанах, працював прибиральником, у вільний час писав та публікував наукові праці. Помер у Чикаґо в США 1953.

Творча спадщина Вассияна виносить орієнтовно 10 томів і за глибиною осмислення проблем та рівнем суспільно-політичної думки ставить його в ряд визначних мислителів свого часу, проте до сьогодні вона так і не видана в Україні. Писав українською та німецькою мовами, загалом володів сімома іноземними мовами. Свою філософську концепцію базував на двох ключових цінностях – націоналізм і християнство. На його переконання саме націоналізм «є рухом органічно-творчим з усіма ознаками автономної волі», а його завдання не обмежуються лише поточними завданнями близької перспективи, але «укладаються так, щоб сягнути рішаючи в найдальшу будучність». Тому здобуття державности є тільки «найпершою передумовою можливости її росту в усякому відношенні» і в подальшому, після здобуття державности, на кожному етапі свого розвитку українська нація потребуватиме націоналізму. Також, не заперечуючи важливости в національно-визвольній боротьбі ролі особистости, наголошував на важливости в суспільних процесах і поступі ролі мас, народу. Особистість може вповні реалізувати себе лише за умови відчуття себе частинкою національного організму, а успіх нації можливий лише в єдности «еліти» і «мас».

А ось декілька думок філософа про Бога та про віру, які не потребують коментарів:

«Бога треба шукати на всіх шляхах думки, чину, почування, взагалі – життя. Ціла людина і цілий світ є твором Бога – тому цілий світ і ціла людина мусить прийняти участь у відкриванні в собі і в світі Божої приявности. Всі дороги ведуть до Бога. І дорога зла веде в кінці до Нього».

«Християнства не можна прийняти через вивчення ізовні, але з нутра – через зворот цілої душі до Христа. Християнізація душі відбувається як наслідок її власної моральної волі, як квіт її жертвенних зусиль, як перемога безвладности земного життя… Без особистого розвитку, без підйому душі власними силами понад всю власну неміч – нема християнства, взагалі нема ніякого вищого життя».

«Духовний портрет засновника християнства, нарисований на сторінках Євангелія, переходить межі людської геніальности, що проявляється у творчому леті уяви та в глибині інтуїції. У світовій літературі не зустрічаємо духовного образу людини, який дорівнював би моральній досконалости євангелічного Христа».

Філософ наголошує, що як би не завершився «грядучий двобій», а переможе таки «розп’ятий на хресті Бог».

А поєднуються ці дві ключові реалії доволі просто та органічно: «Дорога до Бога веде через Батьківщину. Однак лучба з Богом можлива тільки безпосередньо між Ним і душею людини. Поминути Батьківщину, найвищу дійсність реального світу, значить боротися з нею, як зо злом, відрікатись її в ім’я ложно зрозумілого Бога. Бог не жадає від людини самогубства, а таким є заперечування своєї найширшої, національної індивідуальности»

Зі споминів громадсько-політичного діяча Володимира Мартинця: «Критичний розум, критичний аж до меж скептичності. Людина високої культури й характеру, що про нього кажуть “кришталево чистий”. Нездатний до брехні, фальшу і підступу, разом із тим ставився обережно до людей, щоб самому не впасти жертвою брехні, фальшу і підступу інших».

Зі споминів діяча ОУН Зиновія Книша про поведінку у дрогобицькій в’язниці 1933: «Він дуже точно притримувався встановлених нами самими звичаїв і законів, відмовляючись від найдрібніших привілеїв і дуже дбав про те, щоб у нічому не нарушити наших внутрішніх порядків, не дати найменшої підстави вважати себе ліпшим від найпростішого сільського хлопця, що разом з ним за ту саму націоналістичну ідею попався до тюрми. Надзвичайна охайність у зверхньому житті глибоко перейшла в його натуру і виявлялась теж у вислові його думок. (…) В словах Вассияна спливав на нас якийсь незрівняний чар, що полонив нашу увагу і казав забувати про час і простір. Його аргументація сягала якоїсь таємничої глибини, його аналіз не мав собі рівного»

Зі споминів сестри, Галини Вассиян про часи німецької окупації: «Жили ми мізерно. (…) За кілька днів прийшов до брата давній кравець (єврей), щось наче б йому поправляв і в якості оплати просив трохи картоплі. А Юлько звідкись недавно приволік такий делікатес, то віддав йому всю бульбу, що була. “Ми з тобою якось протримаємося, – сказав, а він з дітьми…».