Розголос при призначенні посадовців – нормальна практика для України. Громадянське суспільство контролює дії влади, і це – добре. Хоча скандал із конкурсом на нового омбудсмена свідчить про зміщення акцентів на персоналії, однак проблема глибша
25 квітня низка громадських організацій звинуватила Офіс президента у втручанні у відкритий конкурс з обрання нового мовного омбудсмена. Активісти вбачають у діях влади спробу послабити цю інституцію шляхом “реалізації сценарію призначення “ручного” уповноваженого, який через брак необхідного досвіду та невідповідність кваліфікаційним вимогам не зможе ефективно відповідати викликам у галузі захисту державної мови, що стоять перед Україною”. Автори колективного звернення нагадали, що кандидатом на посаду уповноваженого може бути громадянин, який “має досвід правозахисної діяльності або досвід діяльності із захисту державної мови та здатний за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнями виконувати відповідні посадові обов’язки”. Вони закликали Банкову не втручатися в конкурс, урядові установи – відкликати свої подання і надати інші кандидатури, які відповідають вимогам закону, а вже поданих кандидатів – відмовитися від участі та не бути інструментами реалізації сценарію послаблення інституції мовного омбудсмена.
Коли оголошувалася ця заява, широкому загалу ще не були відомі прізвища претендентів, зараз вони відомі й громадськість також здивована вибором. А ще більш здивована тим, що нинішньому уповноваженому навіть не пропонували повторного призначення на посаду. Про це повідомив сам Тарас Кремінь, зазначивши, що був би зацікавлений у продовженні роботи. Він також наголосив: жоден із поданих наразі кандидатів не відповідає критеріям через відсутність досвіду правозахисту і, зокрема, захисту державної мови. Тож на поверхні версія, що Креміня витискають з крісла заради протеже Банкової.
Отже, за законом кандидатури подають Мінюст, Мінкультури та власне офіс омбудсмена, себто Дмитра Лубінця. Відомий активіст та викладач Львівського університету імені Івана Франка Святослав Літинський звернувся за цими трьома адресами й отримав відповіді на запити. Від Міністерства юстиції претендує кандидатка філологічних наук, фольклористка, старша наукова співробітниця відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологія імені М. Рильського НАН України Ірина Коваль-Фучило. З відкритих джерел віломо про її чималий науковий доробок, та й тема дисертації у пані цікава “Українські похоронні голосіння: ґенеза і поетика”. Але про правозахисну діяльність щось знайти складно. Від Мінкультури претендує Павло Полянський. Це досвідчений чиновник, має значний стаж роботи на різних посадах у Міністерстві освіти і науки (з 1997 року з паузами). Також автор наукових публікацій, кандидат історичних наук.
Найцікавіше складається з третьою претенденткою, від офісу омбудсмена. Це – докторка філологічних наук, професорка Олена Івановська. Вона, як і Коваль-Фучило, фольклористка, і також має значний науковий доробок. У її випадку ті ж сумніви щодо досвіду правозахисної діяльності. Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини просто не міг за своїми службовими обов’язками не знати вимог законодавства до кандидатів на посаду омбудсмена. Можливо, Івановська їм і відповідає, просто загалу про це не відомо, але те, що надали Літинському – відписка.
Навіщо Банковій слухняний мовний омбудсмен
Відповідь на це питання одночасно проста і складна. Простота в тому, що президентська канцелярія намагається контролювати всю владну вертикаль, а відомство Креміня вона ще не контролювала. Є складніша відповідь – нинішній уповноважений із захисту державної мови не із “зеленої політичної пісочниці”. Нагадаємо, у минулому скликанні Верховної Ради Кремінь був нардепом від “Народного фронту” Арсенія Яценюка, у 2019-му балотувався за списками “Української стратегії Гройсмана”, але депутатом не став. Зате його в мовні омбудсмени делегувала комісія від секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини, тоді цю посаду займала Людмила Денисова. Сама з політичної команди “Народного фронту”. Можна припустити, що Креміня просто хочуть позбутися, бо він користується підтримкою політиків та активістів, критично налаштованих щодо багатьох дій нинішньої влади.
Є й ще більш складна відповідь. Мовний омбудсмен не тільки займається рутинними справами, як-от реагує на звернення громадян щодо порушення закону про державну мову. Коло його діяльності значно ширше. Про що можна довідатися зі звіту за минулий рік, презентованого уповноваженим. Він ініціює пропозиції щодо змін до існуючого законодавства, до зареєстрованих законопроектів, до постанов уряду та урядових програм. У звіті міститься порівняльна таблиця, в першій графі якої – рекомендації омбудсмена у звіті за 2023 рік, а в другій – стан виконання. Кабінет Міністрів частково виконав тільки дві рекомендації, повністю – одну, але переважно – нічого н виконано. Не будемо деталізувати, всі бажаючі можуть ознайомитися зі звітом на сайті уповноваженого. Майже така сама ситуація з виконанням в інших центральних та місцевих органах влади. У висновках і рекомендаціях звіту вказується, що у 2024 році з’явилися ознаки уповільнення процесів українізації, а реальний рівень функціонування української мови на значній території України залишається незадовільним. Також у звіті вказується тенденція до відновлення російської як мови повсякденного спілкування, зокрема й в освітньому середовищі, при комунікації та споживанні контенту в цифровому просторі. Омбудсмен нарікає на “невиправдане зволікання” з виконанням перехідних положень мовного закону та рекомендацій очолюваної ним інституції.
Але Кремінь не тільки вказує на гальмування українізації станом на зараз, він, як публічна і досить відома людина в громадянському суспільстві, може становити потенційну загрозу для влади, якщо та спробує знову погратися у мовні ігри. Під вибори. Для такого випадку потрібна лояльна людина на чолі інституції із захисту державної мови. Щоб мовчала. З огляду на те, що у минулому з подачі “слуг народу” були неодноразові спроби змінити, переписати, дописати щось у законі про мову або внести хитрі поправки, які б відтермінували дію окремих його норм, рецидиви – можливі.
Атаки на мовний закон почалися ще з 2019 року. У грудні першого року президенства Володимира Зеленського член його фракції Максим Бужанський заявив, що вніс у Верховну Раду законопроект про визнання закону “Про державну мову” таким, що втратив чинність. У 2020 році інший “слуга народу” Микита Потураєв запропонував запровадити в Україні українську російську. Та ще й закріпити на законодавчому рівні. Взагалі, у 2020-му було кілька спроб перегляду закону. В липні почалися протести проти намірів протягнути законодавчі ініціативи згаданого Бужанського, які стосувалися перенесення з 2020-го на 2023 рік переходу російськомовних 5-11 класів на навчання українською мовою. Омбудсмен Кремінь закликав зняти законопроект з розгляду.
У 2021-му атаки продовжилися. Зокрема, планувалося відкласти на рік обов’язкову демонстрацію візуальної продукції українською мовою. Це пояснювалося впливом коронавірусу. Мовляв, продакшн-компанії і телеканали не могли знімати і в них немає достатньої кількості продукції. Того ж року нардепи намагалися зупинити вступ у дію із 1 січня 2022 року норми, згідно з якою 50% тиражу друкованих ЗМІ мають виходити українською мовою. Буцімто так держава втручається в ринок, а це не цивілізовано. Також “необґрунтованою” називали вимогу до сайтів мати обов’язкову українську версію. Зрештою нічого з цього протягнути провладні депутати не змогли завдяки широкому розголосу. А в 2022 році вони стали зразковими борцями за українізацію, декомунізацію і дерусифікацію. Для прикладу, коли нардеп-“слуга” Мазурашу у 2023 році ініціював послабити використання державної мови у сфері обслуговування споживачів, профільний комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, очолюваний згаданим Потураєвим, цю ідею не підтримав. Але інтернет пам’ятає все, тож усі бажаючі можуть легко знайти, що і хто зі “слуг народу” заявляли про мову, хто які ініціативи просував.
Чим завершиться історія з конкурсом на мовного омбудсмена? Найкращим варіантом буде відкликати запропоновані кандидатури і провести дійсно прозорий конкурс. Або продовжити угоду з діючим уповноваженим. Та якщо цей варіант і буде обраний, залишиться два питання. Перше: хто і навіщо зворохобив скандал навколо дуже важливої державної інституції, яка займається питанням національної ваги. Друге: чи збираються уряд та монобільшість далі саботувати рекомендації мовного омбудсмена. Якщо так, громадськості саме час запитати у влади, чому вона так чинить в добу воєнного лихоліття.
