А що відбувається насправді в країні, що агресивно волає світу про захист «скрєпів», про твердиню віри та ідентичності? Подивімося зокрема на мовну ситуацію в найфедеральнішій федерації, в якій проживають сотні народів, які до російської окупації мали власну ідентичність, традиції і, звісно, мову.
Адже ідентичність полягає в прагненні користуватися в будь-якій ситуації «своєю» мовою, природньо засвоєною в перші роки життя. Материнська мова – це мова свого етносу, культури. Користування чужою мовою приводить до відчуття етнічної, культурної, а почасти і соціальної непрестижності власної. Мова колонізаторів, навпаки, виступає єдиним соціальним ліфтом, який дозволяє хоча б мріяти про кар’єру.
Вимирання мов в сучасному світі пов’язане не лише з фізичним зникненням її носіїв, а радше з їх асиміляцією. Такі мови проходять всі стадії шляху від одномовності як володіння мовою власного народу через двомовність (знання мови імперського центру) до одномовності як володіння і використання мови, яка раніше була чужою. Передостанній етап перед вимиранням – ситуація «мовного гетто», коли мову ще пам’ятають та інколи нею спілкуються з нечисельними співплемінниками, які нею володіють, але можливості її використання вкрай обмежені.
Стійкість мови залежить не лише від кількості її носіїв та їх культурної орієнтації, а почасти від мовної політики держави.
При чому процес зміни мови за будь-якої мовної політики ніколи не буває повністю добровільним. Імперські байки про те, що люди просто не хочуть знати рідну мову, і навпаки. прагнуть у випадку Росії говорити російською – це відверта брехня, пост правда, як прийнято нині говорити.
Попри конституційно закріплену державну багатомовність (у кожному суб’єкті федерації, особливо в яких проживають окремі нації, законодавчо закріплено декілька державних мов), підкорені Росією народи ставлять перед болючою дилемою, або втратити мову, або бути позбавленим перспектив здобути кар’єру, соціальний статус та жити відсталим життям, в які заганяє статус поневоленого народу.
Конституція Росії надає права республікам, які входять до її складу встановлювати свої державні мови. Таким статусом володіють 36 мов у 22 республіках: абазинська (Карачаєво-Черкесія), адигейська (Адигея), алтайська (Алтай), башкирська (Башкортостан), бурятська (Бурятія), інгуська (Інгушетія), кабардинська (Кабардино-Балкарія), черкеська (Карачаєво-Черкесія), калмицька (Калмикія), балкарська (Кабардино-Балкарія), карачаєвська (Карачаєво-Черкесія), комі (Республіка Комі), кримсько-татарська (окупований Крим), марійська (Марій Ел), мокшанська (Мордва), ногайська (Карачаєво-Черкесія), осетинська (Північна Осетія-Аланія), татарська (Татарстан), тувинська (Тива), удмуртська (Удмуртія), українська (окупований Крим і частина Херсонської області), хакаська (Хакасія), чеченська (Чечня), чуваська (Чувашія), ерзянська (Мордовія), якутська (Саха-Якутія), мови Дагестану (аварська, агульська, азербайджанська, даргінська, кумикська, лакська, лезгінська, ногайська, рутульська, табасаринська, татська, цахуринська та чеченська). Ще ряд мов законодавчо захищені офіційним статусом. Приміром, бурятська в Агінському бурятському окрузі Забайкальського краю нібито може використовуватися поряд з російською згідно крайового уставу, вепська може використовуатися в місцевому самоврядуванні (Республіка Карелія), долганська може використовуватися поряд з офіційними державними в місцях проживання цього народу (Саха), ідіш (Єврейський АО), казахська має право використовуватися в місцях компактного проживання на Алтаї, карельська як мова місцевого самоврядування в Карелії, комі-пермяцька (Комі-Пермяцький округ Перського краю, мансійська в офіційному діловодстві (Ханти-Мансійський АО – Югра), ненецька в місцях проживання ненців (Ненецький АО), секупільська може використовуватися в діловодстві в місцях традиційного проживання корінних нечисельних народів Півночі, чукотська, яка використовується нарівні з державними в місцях компактного проживання у Саха (Якутія), фінська може використовуватися в органах місцевого самоврядування в Республіці Карелія, хантійська в Ханти-Мансійському АО та Ямало-Ненецькому автономному окрузі в офіційному діловодстві в місцях компактного проживання, евенкійська та юкагірська мають рівний статус з державними в місцях компактного проживання (Республіка Саха).
Здавалося б, такий статус мав би гарантувати захист і розвиток мов підкорених Росією народів. Проте цей закріплений законодавством статус мов, здобутий переважно в часи так званого параду суверенітетів, на практиці не гарантує збереження цих мов. Адже вільне використання мови окрім сімейного вживання потребує можливості навчання рідною мовою усіх предметів на всіх освітніх рівнях від дитячого садочка до вищого навчального закладу, наявність достатньої художньої літератури (власної і перекладної) рідними мовами, фільмів, радіо та телепрограм, наявність театрів і так далі, спілкування в публічній сфері.
На жаль, вже на рівні освітніх можливостей, виявляється державний статус мови не гарантує права повноцінного навчання в освітніх закладах рідною мовою.
До 2017 року статус державних мов в освітній галузі закріплювався в законодавствах автономних республік та утворень.
Приміром обов’язкове вивчення державної мови незалежно від національності учня (переважно йшлося про викладання двох предметів: мови та літератури) передбачалося в Республіці Комі та Калмикії (з 1 по 11 клас для носіїв мови, з 1 по 9 клас за полегшеною програмою для всіх інших), Північній Осетії-Аланії (для носіїв мови обовʼязкове, для неносіїв за полегшеною програмою), Чувашія (з 1 по 9 клас). Лише для носіїв мови в Адигеї, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Чечні. Добровільне вивчення іншої окрім російської мови в школі як для носіїв так і не для носіїв пропонувалося в Удмуртії та в Республіці Алтай.
Цей статус державних мов навіть на рівні середньої освіти свідчив про те, що є мови державні необов’язкові, а є ще державніші – обовʼязкові. Проте цю навіть умовну й суттєво обмежену національну відлигу було скасовано влітку 2018 року, коли було ухвалено федеральний закон, який дозволив учням шкіл Російської Федерації не вивчати державні мови республік. Можливість вивчення державних мов республік федеральне законодавство не гарантує лише категорично вказує що їх можливе вивчення не може здійснюватися на шкоду вивченню російської. Таким чином і до 2018 року російське законодавство дуже обмежено надавало право на встановлення державних та офіційних мов і взагалі не забезпечувала їх рівне використання. Відтак, дитина яка народилася на своїй землі, в нібито автономному суб’єкті Федерації і вивчила мову в сім’ї, далі мало умовну можливість, переважно факультативну, вивчати обмежену кількість предметів рідною мовою під насмішки своїх російськомовних однокласників, які були позбавлені такого додаткового тягаря. При чому рідною мовою не можна вивчати фізико-математичні предмети, здобувати середню спеціальну чи вищу освіту, складати випускні та вступні іспити. Рідна мова обмежена сімейним гетто чи релігійним та етнографічним товариством, нею не можна читати сучасної рідної та особливо перекладної літератури, слухати рідною пісні по радіо, а на за питання чи можна приміром побачити Гарі Поттера державною ерзянською мовою в Мордві, лиш здивована реакція, – самою фантастичністю постановки цього питання.
Ба більше, імперський центр наполегливо переконує, що використання рідної мови позбавляє будь-яких перспектив рухатися кар’єрною драбиною у владі, бізнесі чи навіть культурній сфері.
Поряд з відвертим шовінізмом росіян до інородців це веде стрімкого відмирання не лише мов малочисельних народів, але й мов народів з давніми культурними, мовними та державними традиціями, які на момент російської агресії щодо них перебували на значно вищому щаблі розвитку.
Приміром, Татарстан, який заледве не вистрибнув з російського рабства на початку 90-х, нині опинився перед цілковитою загрозою вже у недалекому майбутньому повного зникнення самобутньої татарської мови. «Через 45 років татарської мови не буде взагалі», – сумно констатував голова супутникового татарського каналу ТНВ Амінов напередодні Дня татарської мови. За 11 років кількість носіїв татарської мови скоротилася більш, ніж на мільйон. Якщо така динаміка збережеться то із 4,7 мільйонів татар, які зараз проживають в Росії, до 2070 року рідною не володітиме ніхто. Татарська мова перетвориться в «викопну», якою вже нині фактично стала приміром мова комі.
Жахлива мовна ситуація в Чувашії, де кількість носіїв чуваської мови скоротилася за 20 років з 2002 по 2022 рік на половину і наразі складає 700 тисяч носіїв. При чому середній вік носія чуваської мови – 50 років.
Рідна мова викидається навіть на рівні мовних кафедр з університетів. Приміром як це сталося в Бурятії, де мовну кафедру закрили, зате відкрили курси вивчення російської для студентів-іноземців. Тепер конкурси бурятської мови проходять виключно з громадської ініціативи місцевих релігійних будиських об’єднань. Колонізатори-росіяни (за дуже дрібними випадками) не володіють і не бажають знати мови автохтонів. Займаючи «командні висоти» вони змушують носіїв інших мов жертвувати або потребою ідентичності, або потребою розуміння і перспективами росту.
Наступ на ідентичності поневолених народів йде й по інших фронтах. Ускладнюється можливість дотримання питомих національних традицій чи вірувань, як виклик і предмет загального глузування сприймається використання національного одягу чи його елементів. Поширюється мовчазно підтриманий владою булінг в школах та вищих навчальних закладах за національною ознакою. Безкарною виявилася ксенофобська поведінка вчительки російської мови в школі № 4 міста Батайськ Ростовської області Людміли Бородкіной, яка принижувала дев’ятикласника етнічного єзида «у вас язика своєго нєт, у вас язик нєгодний…бєз рускіх вас парєжут».
Як екстремізм розцінюється зацікавлення у вивченні національної історії. Приміром, за словами керівника Федеральної агенції зі справ національностей Абдулгаміда Булатова в Бурятії та на Кавказі спостерігається тисячократний ріст націоналістичної та сепаратистської пропаганди з початку війни. А критерієм для нього є «апеляція деструктивних сил до історичної пам’яті», «висунення на перший план неоднозначних історичних персон», використання національного та релігійного фактора. Навіть утворення так званих національних добровольчих загонів Росія використовує для того щоб ще більше зав’язати у власних злочинах і зробити імперцями представників народів, які постраждали від російської окупації та етноциду.
Загалом в країні декларованих «скрєпів» природна ідентичність корінних народів на власній землі об’єкт нещадної атаки. Бо наявність ідентичності – це виклик системі, де ідеалом є зґвалтований позбавлений мови і коріння колаборант, на кшталт Шойгу (ім’я) Кожугєта (прізвище), який змінив ім’я та прізвище на Сєргєя Шойгу та став інструментом в руках російської людиноненависницької загарбницької імперської політики Кремля…
Відтак, країна тисячі національностей попри майже ідеальну «сталінську конституцію», яка все на словах гарантує, але нічого не виконує, перетворилася на концтабір знищення унікальних культур, мов, ідентичностей поневолених народів.
Юрій Сиротюк
