Святослав Караванський
Сьогодні стялося добро і зло у столиці сердешної України. І ця сутичка не випадкова. Її готовано століттями. Російські царі а тоді Леніни, Троцькі й Сталіни насаджували в Україні «понятія», за якими мають жити українці.
Але народи світу виробили свої стандарти, за якими живуть. До цих стандартів належить демократія. свобода, повага до людини, до людських прав. А сьогодні й українці твердо вирішили жити за людськими, а не злодійськими стандартами.
Цього не хоче допустити злодійська мафія, вихована Сталінськими гицлями в Україні. Мафія – це мізерна меншина, яка, щоб утримати свою владу, мусить покладатися на виконавців, на громадян, далеких від злодійської ідеології.
Виконавцям доводиться виконувати нелюдські, злочинні накази мафіозних паханів. Але людські закони, що їх для здобуття влади проголошують злодійські мафії, кажуть цілком відверто: ніхто не мусить виконувати злочинних наказів. Це записано і в Конституції України. Але виконавці – люди і вони бояться не слухатися владоможців, які дають злочинні накази. І виконавці виконують злочинні накази, ідуть проти власної совісти.
Бо виконавці – це люди, далекі від злодійства Це люди, яких змалку привабила кар’єра охоронців правопорядку, саме для боротьби із злодіями, убивцями, шахраями.
А що ж ми бачимо? Злодії, убивці, шахраї вбираються в овечу шкуру, щоб захопити владу, а ставши владою віддають виконавцям злочинні накази.
Що ж виходить?
Той, хто обрав кар’єру боротьби із злодіями, убивцями, шахраями мусить виконувати злочинні накази саме злодіїв, убивць, шахраїв і ставати самому убивцею, ставати самому тим, до боротьби з чим його покликала власна совість.
Коли ж настають такі обставини, що за злочинні дії треба відповідати, то винними у злочинах визнають виконавців, а не наказодавців.
Згадаймо справу генерала Пукача. Він виконав злочинний наказ. І за це його, а не того, хто дав наказ, засуджено. Але генерал Пукач міг би уникнути засуду, якби він не виконав наказу. Зробивши так, а ще попередивши жертву про злочинний наказ, він міг би втратити посаду, можливо й звання, але він був би сьогодні вільною людиною.
Під сучасну пору в Україні подібна історія повторюється: влада, почавши з президента, та міністрів видає злочиинні накази, а судити за них збирається виконавців.
Виходить, що виконавці є жертви злочинної влади. Такою жертвою став генерал Пукач. Такою жертвою можуть стати працівники київської міліції, яких влада в особі прокуратури збирається судити за виконання злочинних наказів.
Виконавці – кінець кінцем – чесні люди, але злочинна мафія обертає їх на злочинців.
Той, хто обстоює правду і справедливість, не може миритися з тим, коли чесних лядей роблять злочинцями. Чесні люди мають триматися чесних людей. І чесні люди мають помагати чесним людям у тяжких обставинах.
Чесним київським міліціонерам мають помогти чесні люди.
Мафіозні пахани, віддаючи злочиині накази, щоб зняти із себе відповідальність, віддають свої накази по-перше усно, а по-друге через своїх підлеглих, і то натяками, щоб важко було докопатися, хто ж кінець кінцем віддав наказ.
У середовищі владних структур існує свій жаргон і свої напівнатяки, зрозумілі для підлеглих.
Тому, моя порада чесним київським правоохоронцям звернутися до чесних киян і розповісти всю правду, як і через кого мафіозні пахани віддають свої злочинні накази. Така розповідь може помогти чесним людям уникнути засуду за чужі гріхи.
А хто сьогодні в Україні є чесною людиною?
Янукович?, Луценко?, Азаров?, Кличко?, Табачник?, Тягнибок?, Пшонка?, Яценюк?, Анна Герман?, Юлія Тимошенко?.
Гадаю, що правоохоронці мають на плечах голови, а не гарбузи.
Моя порада: беріть приклад з Миколи Мельниченка, людини, що зайде в історію.
