УІС-Київ
У розпалі політичного напруження між США і Північною Корею відома газета «Нью-Йорк Таймс» вкинула у розбухований океан інформаційного простору камінь, щоб відволікти увагу світу від справжніх розпалювачів воєнної гістерії, а саме – на Україну, де з 2014 р. точиться кривава російсько-українська війна.
Стаття в газеті являє собою надуману складанку-компіляцію з інформації, почерпнутої з різних джерел і, що головне, без реальної доказової бази. На чий млин тут автор статті поливає воду «підозрінь», не важко здогадатися.
Офіційний Київ відразу й коректно відреагував на цей не дуже дружній крок американського журналіста супроти України та уряду – Секрета РНБО О.Турчинов виступив із Заявою, яка заперечує і спростовує домисли американської газети. Свого часу вона вже прославилася запереченням Голодомору в 1932-33 рр. в окупованій червоною Москвою Україні…
Пропонуємо вашій увазі короткий аналітичний коментар нашого експерта з питань стратегії безпеки України Артема Гринчука під промовститою назвою «Втрачений патрон». Його увага звернена не так до певних осіб, залучених до монтування цієї політичної афери, як до об’єктивної конкретики, яка сама за себе говорить.
Редакція
Втрачений патрон
«Успіх ракет Північної Кореї пов’язаний із українським заводом, як кажуть дослідники».
Такий заголовок з’явився нещодавно на сайті газети «Нью-Йорк таймс» (https://www.nytimes.com/2017/08/14/world/asia/north–korea–missiles–ukraine–factory.html?mwrsm=Facebook). Два журналісти, посилаючись на текст технічного спеціаліста (http://www.iiss.org/en/iiss%20voices/blogsections/iiss–voices-2017-adeb/august-2b48/north–korea–icbm–success-3abb), намагаються довести, що український «Південмаш» нещодавно продав потужний ракетний двигун до Північної Кореї.
Негайні заперечення цієї інформації надійшли як від РНБО України (Турчинов), так і від керівництва «Південмашу». Але досвід показує, що аргументи офіційних осіб сприймаються не одразу і з певними застереженнями. Тому і знадобиться цей невеликий коментар.
1.У інформації наголошується, що продаж ракетного двигуна відбувся після 2014 року — коли «в Україні був хаос, а «Південмаш» опинився у економічній скруті». Але як журналісти, так і технічний спеціаліст вказують, що у них немає конкретних свідчень щодо того, яким чином здійснювалося перевезення такого двигуна із України до Північної Кореї.
Це дуже важлива деталь. Всі, хто мають справу із оборонною продукцією, добре знають — перевезення навіть коробки автоматних патронів неможливо без значної кількості документів, без погодження кількох серйозних структур та без спеціального транспорту. Загубити, втратити навіть один патрон — неприпустимо. Відповідно, за таких умов «непомітне транспортування» ракетного двигуна із «Південмашу» просто неможливе.
Крім того, саме від весни 2014 року в Україні на підприємствах оборонного комплексу (і не тільки) почали набагато уважніше ставитись до вивезення специфічної продукції — особливо на експорт. Українські патріоти активно перешкоджають спробам перевезення продукції до країни-агресора. Тому ракетний двигун, який везуть «невідомо куди», викликав би гучний скандал в українському суспільстві ще до того, як цей двигун залишив територію заводу.
2.Україна не продавала і не транспортувала ракетний двигун до Північної Кореї. Але той двигун, про який говорять технічні спеціалісти, швидше за все вироблений в Україні. Тут немає протиріччя — значна кількість потужних ракет та окремих двигунів українського виробництва багато років (інколи ще від часів СРСР) є на території Росії. Вони є на озброєнні російської армії, вони використовуються Росією для комерційних запусків космічних апаратів. А доправити одну або кілька таких ракет із Росії до Північної Кореї набагато простіше, аніж із території України. Наявність активного залізничного та морського сполучення, яке важко контролювати із-зовні, робить таку можливість дуже вірогідною.
Звичайно, у Росії здійснюється контроль за ракетами. Але та сама Росія протягом багатьох років постачала різноманітну зброю (із ракетами включно) до Іраку, Лівії, Ірану… Цим поставкам не заважали прямі санкції та моральний осуд світового товариства. Крім того, багато що відправлялося таємно, попри запевнення, що Росія «ніколи цього не робить».
Незрозуміло, чому журналісти не враховуть таку очевидну версію. Тим більше її повинен був дослідити технічний спеціаліст, на якого вони посилаються. Адже Майкл Еллеман (Michael Elleman) від 1995 до 2001 року брав участь у програмі по демонтажу в Росії ракет великого радіусу дії. Отже він повинен добре розуміти як технічну, так і організаційну можливість переправлення ракет із Росії до Північної Кореї.
3.Продаж двигуна для важкої ракети — то не дешева оборудка. Тим більше, що Північна Корея отримала щонайменше десять таких двигунів або готових ракет. Просто заплатити КНДР не може – з кількох причин (відсутність коштів, неможливість кредитування, санкції тощо). Тому варто подивитися — чи не з’явилась у Північної Кореї останнім часом «раптова фінансова спроможність» або надмірна експортно-імпортна активність із певною країною.
Що стосується України — нічого особливого протягом останніх трьох-п’яти років не відбулося, обсяг взаємних операцій із Північною Кореєю (особливо щодо постачання зерна) навіть зменшився через санкції.
Зовсім інакше виглядає ситуація із Росією. Наприкінці 2014 року ця країна анонсувала масштабний проект у Північній Кореї під промовистою назвою «Перемога» («Победа»). Формально це інвестиційний проект по реконструкції залізниць у КНДР — разом із модернізацією всієї інфраструктури цього виду транспорту. Замість оплати звичайними грішми Росія отримує доступ до видобування вугілля, урану та рідкоземельних елементів на території КНДР.
А тепер найголовніше — оголошена вартість проекту 25 мільярдів (більйонів) долларів США. «Втрачені патрони» коштують дорого.
Тут можна ставити крапку, бо тепер усе стає зрозумілим. Вочевидь, між двома країнами наприкінці 2014 року з’явилася певна домовленість, яку треба було забезпечувати таким рівнем фінансування. Але деталі цієї домовленості виходять далеко за межі короткого коментаря.
Артем Гринчук.
