Біль і страждання є основою довгострокової пам’яті, знань і очікувань. Читаючи про чиїсь страждання, біль є опосередкованою, отже, коли це політично доцільно, тих, хто відчуває біль безпосередньо, швидше за все, ігноруватимуть.
З цією ситуацією стикаються сьогодні всі колись-поневолені народи. Поневолені Москвою протягом століть, зараз вони – вільні, незалежні, суверенні і мають різний ступінь розвитку демократії. Але кожен такий народ має свіжі спогади про російську репресію, гноблення, окупацію і рабство.
Вільний світ не визнав важке становище всіх поневолених народів у роки Другої світової війни і з тих пір демонструє ледь помітний інтерес до їхнього історичного болю і страждань. Цей вільний світ ніколи не розумів їхнього бажання триматися якомога далі від Москви. Вільні країни відмовилися слухати ті народи, що колись були поневолені Росією. Також не забуваймо про значний ядерний арсенал і активну мілітаризацію Росії – вільний світ паралізувало: багато поверхневих політичних банальностей, але мало розуміння і дії.
Отже, колись-поневолені народи були залишені напризволяще. Вони попереджали про потенційну можливість реваншу Росії, що призведе до їх повторного поневолення. Їх побоювання справдилися, коли Росія вторглася в Грузію, а потім в Україну в лютому 2014.
І спільними зусиллями, і індивідуально, колись поневолені народи прагнули зміцнити свої збройні сили, щоб захистити себе від вторгнення Росії, що вони вважають лише питанням часу. Не так давно латвійці заявили, що будують «паркан» вздовж кордону з Росією, в той час як всі колись поневолені народи вказують на Україну як доказ, що і їхні країни, і весь вільний світ – у небезпеці захоплення російськими військами.
Лінас Лінкевічус, міністр закордонних справ Литви, був одним з відвертих критиків політичної короткозорості вільного світу. Він розділяє це розуміння з президентом Литви Далею Грібаускайте. У нещодавній статті в EurActiv він суворо засуджував вільний світ за приділення занадто великої уваги тому, щоб не провокувати Росію, і попередив про небезпеку помилкових дій у «прагматичній і відповідальній манері поводження» з Росією.
Литовський чиновник нагадав, що на саміті НАТО-Росія в Бухаресті 2008 року президент Росії Володимир Путін закликав Захід не співпрацювати з Україною, заявивши, що країна є штучним утворенням, а не державою. «Це було першим сигналом. Тим не менш, або його не почули, або Заходу було не комфортно чути. Шість років потому, Україна пожинає плоди непочутого сигналу, у той час як Грузія стала свідком війни на своїй території незабаром після цього, в серпні», – написав він.
Багато країн симулювали глухоту щодо російських явних і неявних загроз.
«Через російські дії в Грузії, Південній Осетії і Абхазії, території суверенної країни стали окупованими. Протести міжнародного співтовариства, НАТО і ЄС забули протягом декількох місяців, і позиція «прагматичний і відповідальний» взяла гору, тобто співпраця з Росією продовжилася у звичному режимі. Росія нічого не просила; Захід, як завжди, сам сприяв цьому, адже «ізоляція є шкідливою та не вигідною»», – пише Лінкевічус.
Сьогодні ж, з російським вторгненням в Україну та окупацією Криму і східних областей, вільний світ обирає небезпечні «прагматичні та відповідальні» дії, такі як обмежені санкції, а інші види діяльності, які б дозволили ізолювати Росію, не приймає. Насправді, справи з Росією йдуть як зазвичай.
Лінкевічус зазначив у своєму коментарі, що Росія реагує насиллям на ознаки слабкості США і вільного світу. На жаль, Москві завжди пропонувалася низка слабких реакцій.
«Ми повинні винести щось з наших помилок. Як тільки ми послаблюємо віжки, Кремль розглядає це як знак нашої слабкості, як ще одну можливість, або навіть заохочення діяти з більшою енергією, вимагати переговори по-новому», – переконаний він.
Лінкевічус зазначив, що ключ до припинення війни в Україні знаходиться в Кремлі, але враховуючи нові конфлікти, що виникають, зокрема, на Близькому Сході, деякі лідери припускають, що Росії простять усі гріхи. Військовий конфлікт в Сирії, наприклад, може стати фактором відвернення уваги від війни в Україні.
«На сьогодні є пропозиції прийняти Росію в G8, хоча Росія не просить цього. Інвестиції вкладаються в такі проекти, як Nord Stream, що може підірвати єдність Європи», – пише він. «Nord Stream II не має нічого спільного з енергетичною безпекою Європи, і не має ніякого економічного сенсу, крім геополітичних «переваг» усунення України і ще більшої залежності Європи від російських постачальників».
Лінкевічус прийшов до висновку, що Росія не змінила свою поведінку, так само як і вільний світ, який приходить, щоб грати «прагматично і відповідально» ніби у футбольний матч з Москвою. Гра закінчена для Заходу.
Польща, сусід України, також перебуваючи у небезпеці потенційного російського вторгнення в Західну Європу, є ще однією країною, що розуміє загрозу Москви і закликає до активної глобальної підтримки України. Під час недавнього візиту до Києва президента Польщі Анджея Дуди, першого з моменту його обрання в серпні минулого року, польський лідер заявив, що Україна є стратегічним партнером його країни.
Це було значне визнання в ці важкі часи і повертає нас до старого спостереження: якщо Україна не вистоїть, Польщу чекає те саме.
Також побоюючись російської войовничості, Польща прагне підтвердити свою роль в якості найбільшого союзника України в ЄС, обіцяючи значну фінансову та дипломатичну підтримку. Це має заспокоїти Київ, що на Заході – або, принаймні, в колись поневолених народах, які були прийняті в західні структури – не забули про його вже майже дворічну війну з Росією.
«Україна є значним стратегічним партнером Польщі», – сказав Дуда на спільній прес-конференції в столиці України. «Суверенітет України є одним з основних питань для нашої країни».
Такі заяви повинні посилати чіткий сигнал Вашингтону та іншим світовим столицям, а також Москві, що колись-поневолені народи можуть об’єднатися.
Президент України Петро Порошенко і його польський колега сказали, що Варшава погодилася відкрити валютний своп у розмірі 1 млрд євро ($ 1090000000) для сприяння двосторонньої торгівлі та послаблення тиску на безгрошовий Київ. Чиновники заявили, що Польща також забезпечує дипломатичну підтримку намірів України з досягнення безвізового режиму в ЄС (який був наданий минулої п’ятниці), а також надання консультацій щодо подальшої економічної реформи. У порівнянні з віце-президентом Джо Байденом, який відвідав Київ раніше, Варшава невпинно говорить про важливість подавлення нестримної корупції.
«Польща повинна стати прикладом для інших країн ЄС», – зазначив Порошенко, додавши, що Варшава погодилася допомогти українським підприємствам та експортерам, що готуються до виходу на ринок ЄС.
Кшиштоф Щерскі, радник Дуда із зовнішньої політики, зазначив, що візит був, передусім, для переконання Порошенка, що Польща як і раніше прихильна у своїх стратегічних відносинах з Україною.
«Ми всі знаємо, що в цих великих геополітичних іграх Україна була якось осторонь від ситуації в Сирії», – сказав Щерскі. «Ми також бачимо, що у внутрішніх обговореннях ЄС щодо розширення санкцій проти Росії, настрої змінюються. Ви можете розраховувати на допомогу від Польщі для підтримки макроекономічної стабільності України в найближчому майбутньому».
Різниця в підходах тих то мав і не мав справу з поневоленням, вражає. Сполучені Штати і стара Європа не розуміють цього. Якщо колись поневолені народи приречені розраховувати тільки на прохолодну підтримку від вільного світу, то вони повинні скористатися цією можливістю і створити суверенну альтернативу, яка забезпечуватиме їх незалежність – політичну, економічну, торгову та військову.
Очевидно, що цей регіональний підхід «бункера» не відповідає глобальному навколишньому середовищу, яке закликає до партнерства. Але нова Європа може залишитися без альтернатив, якщо не діятиме заради власної безпеки.
Адже колись поневолені народи цілком усвідомлюють, що Росія не перестала мріяти про той день, коли відновить свою тюрму народів.
Ігор Длябога, журналіст, громадський діяч (США)
Переклад – Марія Дубініна, МНК
