Виступ Надзвичайного і Повноважного посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача ЗСУ (2021–2024) Валерія Залужного на Лондонській безпековій конференції, 9 травня 2025 року.
Дуже символічно виступати саме сьогодні, коли світ мав би відзначати 80-ту річницю завершення війни проти фашизму. Але на жаль, країна, яка постраждала від фашизму тоді, вже сьогодні, привласнивши колективну перемогу, продовжує жорстоку війну. Вбиваючи, як і 80 років тому фашисти, жінок і дітей під гаслами власної пропаганди.
Сьогодні я хочу вести мову про зростаючі загрози, які продовжують руйнувати світовий порядок і зовсім скоро можуть привести до того, що кожному з нас у цій залі потрібна буде допомога. Усе це відбувається на тлі війни в України, де, усім очевидно, українські солдати воюють не тільки з об’єднаними ресурсами Росії, Китаю, Північної Кореї та Ірану, а вже й з їхніми солдатами. Чи не здається вам дивним, що у ХХІ столітті, рівно через 80 років після завершення самої кривавої війни в історії людства, в самому центрі Європи одинадцятий рік точиться війна, яка щодня набирає все більше обертів, приносячи все більше і більше жертв? Вас це не дивує? А як щодо світового порядку? Чи існує він взагалі?
Ось вам наш досвід про світовий порядок. Так-от, найважче це пояснити дітям, чиї батьки загинули на справжньому фронті. Неможливо пояснити батькам, які втратили своїх ні в чому не винних дітей. Ще я можу розказати, як це – розмовляти з матерями, які навіть не знають, де їх дитина і сподіваються на диво до останнього.
Давайте розберемося, що ж означав для України цей «світовий порядок», що існував до 8 серпня 2008 року. Я навмисно повертаюся до цієї дати, бо саме тоді, коли російські ракети і снаряди полетіли на голови грузинських дітей, цей світовий порядок мав би дати про себе знати. Але світовий порядок мовчав і спостерігав, як одна країна дозволила собі вбивати людей іншої країни. А як же правила, на яких тримався цей світовий порядок? Ці правила, які зберігалися в організації, яка називається ООН, також мовчали. А рівно через 17 років і сама ця організація – так, це ООН – у 2025 році вже не змогла навіть офіційно визнати очевидний факт щоденного вбивства українців.
Вже у 2014 році цей світовий порядок, врешті, проявив стурбованість. Внаслідок такої стурбованості 24 лютого 2022 року, як і у 1941 році нацисти, рівно о 4 годині ранку нові людожери на танках розпочали давити українську державу. Унаслідок цього Україна сьогодні втратила десятки тисяч вбитими і сотні тисяч пораненими. Мільйони людей втратили свої домівки. Мільйони українців залишили країну, рятуючи своїх дітей від війни. Окупована ворогом територія виглядає як кам’яна пустеля із апокаліпсису.
Щодня цей же ворог тероризує мирних жителів ракетами, бомбами і шахедами, вбиваючи принципово жінок і дітей. Більшість чоловічого населення – на фронті. Ось що таке світовий порядок для українців. Його просто не існує. Він прийшов до свого логічного кінця під тиском невдоволених з одного боку, і страхом та неспроможністю – з іншого. Внаслідок цього, існуюча система світового порядку, яка історично базувалася на двох складниках – наборі правил та балансі сил, почала руйнуватися. Бо забезпечуватися ці правила мали б силою примусу, яку забезпечують лідери світової політики. Правила, прописані для спільного існування, не діють. Інституції, призначені для контролю виконання цих правил, вже ніколи не зможуть їх контролювати, бо самі є частиною тих, хто невдоволені цими правилами.
Сила договору немає ніякого значення. Деструктивні тенденції у системі світової безпеки поставили під сумнів систему міжнародних безпекових гарантій. Чого вартий, наприклад, Будапештський меморандум? Рівно того, що і 5 стаття договору НАТО. Поняття гарантій безпеки – правових, дипломатичних та військових – втратило свою безумовність. Та й сам пошук цих гарантій, на прикладі України, ставить під сумнів взагалі їх існування саме сьогодні.
І ще дуже важливий аспект, про який сьогодні чомусь бояться згадувати. Це – мораль. Саме на основі принципів і норм загальнолюдської моралі і мав би будуватися світовий порядок. Але де ж вона? Людське життя має бути найвищою цінністю. У найбільш складних обставинах, за відсутності політичного і правового регулювання саме норми моралі можуть бути чи не єдиними орієнтирами поведінки держав. Але її, моралі, також немає.
А що саме зараз представляють собою існуючі альянси, які були основою світового порядку?
Мені важко і не дуже приємно давати оцінку тим, хто допомагав і допомагає нам. Але все ж таки, якщо ми шукаємо вихід, то я буду відвертий і скажу виключно власну думку.
Я сподіваюся, що НАТО, швидше за все, витримає цей тест на міцність, який закономірно мав би бути. Я щиро бажаю, щоб це були лише моральні випробування. Але це лише моє бажання. Разом з тим:
-
НАТО панічно боїться розширюватися за рахунок таких країн як Україна чи, наприклад, Молдова або Грузія. Це дійсно страх перед Росією, що ці країни, мабуть, належать їй. Тоді виникає питання: а для чого тоді цей альянс, якщо він панічно боїться мати ворогів? Чи може він тоді, хоча б теоретично, відігравати якусь роль у забезпеченні безпеки якоїсь групи країн?
-
Все той же страх ескалації чи червоних ліній, чи ще чогось, не тільки у мене а й у деяких членів альянсу, викликає сумнів щодо поки гіпотетичного виконання статті 5. У нинішній ситуації це вкрай тривожний сигнал.
-
Я неодноразово повторював, що природа сучасної війни змінилася і продовжує змінюватися. Коли я кажу про природу війни, я маю на увазі не лише безпілотники, що захопили поле бою. Ніколи не вигадуйте собі, що вам потрібна трансформація оборонної промисловості або переозброєння. Вам потрібна нова державна політика. Як це було колись – за часів приборкання атомної енергії або освоєння космосу. Я кажу про технології, які продовжують розвиватися, кажу про нову науку, про виробництво і, звісно, про застосування збройних сил. А це і нова тактика, і нова організація, нові доктрини, нова підготовка і оборонне планування. Усе це потребує не тільки додаткових ресурсів, а й, головне, додаткового часу.
-
Природа сучасної війни далека від того, чим зараз оперує НАТО. А тому, нинішній потенціал може бути використаний за досить короткий термін. Якщо майбутня війна охопить декілька регіонів, то ресурс буде вичерпаний ще швидше.
Це лише декілька прикладів того, як можна оцінити ефективність альянсу з реалістичного боку. Я сумніваюсь, що те, про що я веду зараз мову, невідомо, скажемо так, вірогідному противнику.
Що ж робити далі? Начебто все просто. Спочатку знайти лідерів, які мають сміливість подивитися правді в очі і повести у майбутнє.
Сьогодні всі політики шукають свої перемоги в минулому, куди вони хотіли би повернутися. Хтось хоче відновити СССР та повернути НАТО до кордонів 1997 року, дехто хоче зробити Америку великою знову, хтось міркує про велику Угорщину, хтось – про велич Османської імперії. Китай надихається своєю історією, коли він був лідером світового розвитку. Але правда в тому, що, мабуть, сьогодні повернутися в минуле неможливо. Світ зовсім інший. А технологічний розвиток ще раз може все змінити, роблячи повернення в минуле неможливим. А отже у всіх у нас є шанс зберегти власних дітей і їх майбутнє.
Що це означає? Це означає, що глобальні проблеми вимагають глобального вирішення. А це саме побудова альтернативи світовому порядку диктатур, який вже формується.
Звісно, це має розпочатися з того, що західний світ не може дозволити собі, щоб Україна програла битву з ворогами, які планують її знищення. Бо саме Україна – перепона для нового світового порядку в Європі.
Наступним кроком, звісно, має бути побудова абсолютно нової архітектури безпеки Європи. Очевидно, що нова американська політика, скоріш за все, означає, що безпековий контракт з Європою завершився.
Тоді Україна потрібна Європі як щит. Ми маємо найбільшу армію на континенті. Ми єдині маємо армію, яка знає, як стримувати Росію. Ми єдині маємо армію, яка вміє вести сучасну високотехнологічну війну.
Європа потрібна Україні як джерело інвестицій, політичної та моральної підтримки.
Європі потрібно консолідуватися. Труднощі, які виникли сьогодні та будуть виникати попереду, надають поштовх для формування нового союзу – безпекового, перш за все, а потім – економічного. В цьому союзі Україна гратиме важливу роль, бо без України він неможливий.
Отже, попереду, нас чекають нові альянси і коаліції. Стрімкий розвиток технологій дає шанс на безпеку. Але лише тим, хто буде здатний будувати гнучкі коаліції.
