Нестача критичного аналізу нацизму та тоталітаризму звела їх до статусу табуйованих тем, і деякі ознаки руйнівних систем проникають в сучасне суспільство, але залишаються непоміченими.
Про це у своїй доповіді зауважив к-т філософських наук із Житомирського базового фармацевтичного коледжу ім. Г.С. Протасевича Олександр Воронюк під час семінару «Концтабір як біополітична парадигма сучасності», який проводився 25 листопада в рамках програми стажування для науковців-філософів в УКУ.
Він наголосив, що в насильницькому процесі між сторонами стираються подібності і відбувається чітке дистанціювання від ворога через міфологізацію, але це водночас заважає критичному підходу і стає на заваді до порозуміння. «Дуже часто ворог – це витіснена скандальна частина нас самих. Те, що драматизується в образі двійника або архетипі тіні. Це призводить до того, що ми не можемо порозумітися з переможеними. І позбавляємо їх права на їхню правду та істину. У цьому механізмі міфологізації подія Другої світової війни не є виключенням. Політична, економічна та військова складова нацизму і тоталітаризму також мають статус міфологем і це стає вигідним для багатьох їх апологетів. Якщо ми не вникаємо у ці «табуйовані» теми, то виникає загроза появи нових міфологем», – зауважив лектор.
Він проаналізував спогади про концтабір Прімо Леві, Тадеуша Боровського, а також роботи Ганни Арендт та інших і виокремив у своїй доповіді базові ознаки концтабору, деякі з яких можна навіть впізнати в поведінці сучасного суспільства.
Концтабір як “сіра зона”
Італійський прозаїк і жертва концентраційних таборів Прімо Леві описав концтабір як «сіру зону», як простір тотального нерозрізнення, у якому стираються будь-які опозицїі, смисли, горизонти, реальності: «Ворог знаходився ззовні, але й всередині також. Слово «свої» не мало чітких меж. Дійсності світу стираються і ми маємо справу зі світом, у якому немає рамок». З його спогадів, люди у цьому просторі нагадували тисячі окремих монад, які вели між собою приховану відчайдушну боротьбу.
«Цей простір атомізації, за що критикують постмодерне суспільство, став можливим завдяки узаконеній анемії – відсутності будь-яких правил і норм співжиття. Тоталітаризм зводив відсутність закону в сам закон, – зауважив Олексій Воронін у своїй доповіді. – Табірна влада, або біополітична влада неконтрольована як така. Серед узаконеної анемії є дві узаконені фігури, – фігура суверенна (той, хто володіє і вирішує) і фігура голого біополітичного тіла, вбивство якого не вважалося злочином».
У просторі концтабору вже не існувало ні своїх, ні чужих, тому заради виживання людина готова була пожертвувати навіть соціальними зв’язками, зазначив лектор. Він розповів історію зі спогадів Тадеуша Боровського. Коли до Аушвіцу привозили жінок, їх розділяли на бездітних і з дітьми. Перші – ще деякий час жили в концтаборі, а других – відразу відправляли в газову камеру. Під час чергового заїзду одна з жінок, знаючи таку систему, відмовилася від своєї дитини.
Концтабір як ідентичність без тіла
Ще однією ознакою концтабору, яка також існує в сучасному суспільстві, є проблема ідентичності.
«Атомізація веде до того, що людині все важче себе ідентифікувати. Постає проблематика ідентичності, самореалізації і створення соціальних зав’язків. Табір знеособлює, бо в ньому стирається важлива опозиція, яка створює містиційну присутність – це опозиція публічного і приватного. У таборі є одна ідентичність – безсоромного тіла, скелета. Релігія, професія, світогляд не мали ніякого значення. Тут ми знаходимо подібність сучасної біополітики до біополітики нацистської. Точкою прикладання біополітики є тіло як ресурс верифікації. Сучасна демократія також виникає як вимога виставити напоказ власне тіло», – зауважив він.
Як він нагадав, у в’язнів Освенцима не було ані імені, ані не національності – жодної ідентичності, а лише номер, витатуйований на руці: «Так і в сучасної людини, яка загубилася в безликій масі і прирівнювана до потенційного злочинця, залишаються лише білометричні дані. Ми маємо знакове зрощення медицини і політики. Окрім ДНК, можна назвати – відбитки пальців, ідентифікація за сітківкою ока. Окрім плоті, яка постійно піддається тортурам, у в’язня нічого немає».
Концтабір як простір безсоромності
Проблема відсутності ідентичності виникла і як наслідок стирання публічного та приватного в концтаборі, що є наступною його ознакою. «Кожен з нас повинен мати приватний захищений простір, у який би не могли прорватися репресивні інституції. Концтабір був простором, у якому не могло існувати приватності. Сором як моральний аналог усамітнення там також відсутній, починаючи від процедур колективного миття, колективних походів до вбиралень та медичних оглядів. Табірний контроль відмовляє в існуванні приватного і публічного. Ти повинен виставити на показ своє голе біологічне життя, бо в тебе більше нічого немає. У цьому сенсі табір і біополітика табору – це біополітика безсоромності», – наголосив науковець.
За його словами, концтабір можна назвати суспільством видовищ, і це також одна з характеристик сучасного суспільства, яке також вимагає виставляти все напоказ.
«Приватне асимілюється в такому терорі видовищ. Наслідком цього є те, що табір замикається у власних межах і створює ситуацію, коли за межами табору стає неможливо уявити собі якесь нормальне життя. У старожилів табору найбільше роздратування і неприйняття викликали не есесівці, а новоприбулі, які ностальгували за домом», – звернув увагу Олексій Воронюк.
Концтабір знищував дуальність духу і плоті
Виокремлюючи таку ознаку, науковець посилається на слова ще одного репресованого Жана Амарі, якому вдалося вижити.
«У таборі не могло бути духу. Ідеальним типом табірної постлюдини стають ті, кого в’язні Освенциму називали доходягами. Зомбі – люди поза життям і смертю. Вони ще не вмерли, але вже не живі. Вони відмовляються робити якісь повсякденні справи – не миються, не голяться і справляють природні потреби під себе. Це граничний тип біополітики, на який нанизуються попередні заходи», – наголошує лектор.
У таборах займалися відмиранням і примушуванням до відмирання. Товариші Прімо Леві були зачаровані поведінкою одного із репресованих, коли його страчували в Освеницимі перед приходом радянських військ. Такий вирок йому присудили за спроби організувати повстання. Десятки в’язнів спостерігали за стратою і зрозуміли, що своєю героїчною смертю страчений зміг повернув собі оте людське, яке у них вже забрала табірна влада. За припущенням науковця, можливо, саме це стало причиною самогубства Прімо Леві і Тадеуша Боровського.
Смерть через працю як головна формула концтабору
Праця, яка знелюдніє і робить вільними, – ще одна ознака концтабору. На воротах Аушвіца виднівся слоган: «Праця робить нас вільними», який можна трактувати абсолютно буквально – смерть через працю – це головна формула концтабору, а воля – її підміна, зазначив лектор.
«Це була праця, яка знелюдніє, дегуманізує, адже працею вважалося спалення у газових камерах людей. У нацистській біополітиці смерть – це загальний еквівалент, на який обмінюється життя будь-якого в’язня. Так само маємо аналог смерті нацистської – це свобода, на яку так само все обмінюється. Біополітика говорить одне – перед обличчям праці, смерті, свободи – усі рівні у своїй знеособленості. Тобто це анонімні субстанції, які не мають ні суб’єктивності, ні ідентичності. Така ситуація веде до покірного конформізму», – зауважив науковець.
У своїх спогадах Тадеуш Боровський писав: «Як же це так, що ніхто не крикне, не плюне в лице, не кинеться до горла? Знімаємо шапки перед есесівцями, які повертаються з лісу. Зачекають і йдемо з ними на смерть і хоч би що. Голодуємо, мокнемо під дощем. У нас забирають найближчих. Бачиш – оце містика. Дивовижне одурманення людини людиною. Дика пасивність, яку ніщо не здатне перелами».
Концтабір як синтез медицини і політики
Основною ознакою концтабору є поєднання політики і медицини. Як вважає науковець, сучасність імплікувала в себе головну стратегію нацистської біополітики – синтез медицини і політики, адже у риториці сучасних політиків також багато медичної риторики в аналітичних прогнозах, зазначає к-д філософських наук.
Свого часу у закликах нацистських лідерів (Адольфа Гітлера, Альфреда Розенберга) звучали посилання на процедуру гігієни – треба очистити тіло арійської раси, позбавити його епідемії.
«Простір табору був гігієнічною інституцією, яка покликана очищати. Суверенна фігура у таборі – це лікар, медик. Нацизм – це медичний і терапевтичний проект, у якому очищали від євреїв. Саме в біополітиці нацизму простежується поява медикалізованого суспільства. У політиці й економіці також вживаються медичні терміни. Тобто нинішнє медикалізоване суспільство – це нащадок першого проекту нацизму. Точкою прикладення такої влади служить життя як політичний і ідеологічний факт», – зауважив Олександр Воронюк.
У своїй доповіді він також нагадав, що як тоді, так і зараз постає проблема евтаназії. Сьогодні спеціалісти з біоетики стикнулися із проблемою, кого вважати мертвим, а кого живими, а значить, також з’явилася сіра зона нерозрізнення, зауважив він.
Поряд із «процедурою гігієни» у концтаборі дбали про економічну вигоду і відсутність відходів, які були ознакою неефективності. «Німецька педантичність виражалася в тому, що в концтаборі все мало свою цінність і функціональне призначення. Тіло, волосся, золоті коронки, одяг – усе використовувалися для вторинної обробки. Відходи – це ознака неефективності, а табір мав бити метаефективним. Тут немає жодних речей, які вилучені з процесу обміну», – розповів науковець. Він проводить паралель з етосом сучасного суспільства, у якому також нічого не повинно бути витрачено даремно.
Концтабір як суспільство спектаклю
Ще одна важлива ознака табору – це втілення принципу «все можливо».
Науковець називає концтабір середовищем втілення утопії, де все можна, а якщо все можна, то все дозволено. Тому в’язень не зупиняється перед етичними зобов’язаннями. «Це простір утопії, де неможливість стала дійсністю і перетворилася в антиутопію. Влада тут не обмежена. У таборі з’являється простір суспільства спектаклю, де могло бути втілено що завгодно», – зазначає лектор.
Тадеуш Боровський писав, що їх табір називали табором облуд: «Ріденький живопліт перед білим будинком, подвір’ячко як у селі. Люди ззовні гадають, що тут страшно, але не аж так погано, якщо є і оркестр, і газони, і ковдри на ліжках. Облудний час праці, де не можна розмовляти, сідати, відпочивати. Облудна кожна лопата землі, яку ми не повною кидали».
Як зауважив науковець, уся гротескність табору проявлялася під час підвезення новоприбулих – їх супроводжував оркестр. З описів Тадеуша Боровського, у концтаборі було навіть футбольне поле, за яким вже розташовувалися газові камери.
«Гігієна біополітики не зупиняється перед кількістю. В граничному випадку краще очистити всіх. Біополітичне суспільство – це ракове тіло, яке саме з собою бореться і саме себе пожирає. Біополітика ґрунтована на тому, що кожен з нас є потенційно небезпечним елементом системи. Ми не можемо виділяти більш загрозливі групи чи менш загрозливі. Проблема ідентифікації ворога у такому суспільстві не стоїть, бо ворогом може бути будь-хто. Терор – це не побічний ефект. Терор є нервом системи і основною інтенцією. Постійне самознищення сприймалося за певний ступінь свободи», – наголосив науковець.
Нагадаємо, в Українському католицькому університеті вже два роки поспіль діє програма стажування для молодих науковців-філософів, з якої у перспективі планують створити основу для філософського форуму в Україні. Програма стажування складається з двох семестрів – весняного та осіннього. По закінченню кожен з учасників готує підсумковий матеріал (наукове есе, доповідь чи статтю) на певну тематику з філософської етики або проблем суспільства і представляє свою роботу на відкритому семінарі.
