Група американських експертів, посадовців та дипломатів виступили з негативною оцінкою так званого мирного плану щодо Донбасу, підготовленого до Мюнхенської конференції з безпеки Російською радою з міжнародних справ та ще трьома організаціями.
В цьому плані є 12 пунктів, які викликають ряд зауважень та негативних відгуків:
1. Відновлення роботи Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню на Донбасі за участі українських та російських військових
2. Створення “нормандського формату” на рівні військових
3. Відкриття доступу для СММ до всієї території Східної України (про Крим не згадується) та нових пунктів пропуску через лінію дотику
4. Вирішення питання безвісти зниклих
5. Запуск програми розмінування
6. Запуск програми відновлення Донбасу із залученням міжнародних донорів, при цьому Росія може стати однією зі сторін, що з доброї волі інвестують у відбудову регіону.
7. Відновлення торгівлі між Україною та Росією на принципах ЗВТ.
8. Поступове зняття санкцій з Росії (у документі має назву “зміна санкційного режиму”) із розробкою відповідного плану (зараз, як відомо, передбачається що санкції мають бути зняті лише в разі повного виконання “Мінська”); із контексту випливає, що йдеться про послаблення тиску на РФ щодо деокупації Донбасу
9. Пошук та деактивація небезпечних джерел радіації у зоні конфлікту на Донбас
10. Діалог у державах НАТО щодо взаємної безпеки, “для подолання речей, які розділяють” (у документі прямо не уточнюється, про що йдеться і чи має Росія бути частиною такого діалогу)
11. Визначення пріоритетних сфер зближення між ЄС та Росією із розвитком людських та економічних зв’язків.
12. Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію. Зазначається, що предметами цього діалогу мають стати питання історії, національної пам’яті, мови, ідентичності та меншин.
Американські аналітики дали заяву, в якій виклали свою оцінку цьому плану. Заява опублікована на сайті Атлантичної Ради. Оцінка аналітиків визначає цей «мирний план» як такий, що несе загрози Україні в разі його реалізації.
Подаємо переклад повного тексту заяви:
Група високопоставлених американських, європейських та російських колишніх урядовців та експертів аналітичних центрів з нагоди Мюнхенської конференції з безпеки, видала заяву, в якій пропонує дванадцять кроків для покращення без пекової ситуації в Україні та євроатлантичному регіоні.
Кремль роками намагався змінити дискурс щодо України, і вони явно шукають чергової нагоди в Мюнхені. Відповідно, двадцять три колишні дипломати США, урядовці та експерти вказують на їх помилки.
Більшість із дванадцяти рекомендацій Провідної Групи з євроатлантичної безпеки – якщо ці рекомендації будуть сумлінно виконуються усіма сторонами – є конструктивними і можуть слугувати як для зміцнення довіри, так і для полегшення труднощів та страждань, пережитих населенням окупованого Донбасу або поряд з ним.
Є кілька проблемних моментів; два з них пов’язані з пропозиціями Кремля щодо переговорів, а також дезінформації.
Більш важливо, що документ описує проблему, яку слід вирішити в часових умовах, сприятливих для Кремля, можливо для того, щоб переконати представників російської еліти підписатись під ним.
Підписанти визначають проблему в першому реченні: “конфлікт в Україні та навколо неї”. Цей опис затьмарює джерела проблеми та унеможливлює пошук відповідного рішення.
«Конфлікт в Україні та навколо неї» розпочався, коли російські війська в російській формі, але без розпізнавальних знаків, захопили український півострів Крим і Москва «анексувала» його. Тоді Москва розпочала свою гібридну війну на Донбасі і використала свій масивний дезінформаційний апарат, щоб представити вся як «громадянський конфлікт в Україні». Без керівництва збоку Кремля, фінансування, озброєння (включаючи важке озброєння), боєприпасів, а в деяких випадках – без застосування регулярних підрозділів російської армії, не було б “конфлікту в Україні та навколо неї”.
Коротше кажучи, корінь проблеми щодо фіксації агресії Москви проти України криється у відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з Донбасу. Загалом, проблема полягає в тому, щоб переконати Москву, що вона не має права диктувати політику для своїх сусідів.
Автори мають рацію, що війна Кремля проти України потребує політичного рішення. Однак це рішення вимагає чесної оцінки поля бою, оцінки політики та цілей суб’єктів. Москва не приховувала своїх цілей. Вищі російські чиновники заявляють, що вони повинні мати сферу впливу, а для досягнення цього вони використовуватимуть усі необхідні засоби, включаючи військову силу.
З перших днів з моменту, як вправ СРСР, Москва використовувала бази своїх військ у так званому «ближньому зарубіжжі», щоб мати вплив на уряди в Кишиневі, Баку, Тбілісі та Єревані за допомогою «заморожених конфліктів» у окремих регіонах. Коли вплив починав втрачатися, Москва використовувала регулярні війська, як у Грузії у 2008 році та в Україні у 2014 році, щоб не допустити утвердження повного суверенітету цих країн та відновлення їх територіальної цілісності.
За великим рахунком, Захід дозволив Москві проводити цю недружню політику і до агресії в Україні. Тоді (і це стало для Москви неприємною несподіванкою) Захід почав чинити інакше: вигнав Москву з «Великої Вісімки», запровадив серйозні економічні санкції та забезпечив Україні підготовку її військових та навіть надав озброєння. Усі ці кроки, що, на думку Москви, «підвищують міжнародну напругу», насправді є передумовою для вирішення існуючої безпекової проблеми, що загрожує Україні та Європі. Ці кроки потребують підкріплення для досягнення відповідної цілі.
Неточний опис проблеми у призводить до мішанини рекомендацій. Більшість із них є конструктивними та слугуватимуть зміцненню довіри, одночасно полегшуючи життя декому з мешканців Донбасу, яким завдав страждань конфлікт між Росією та Україною. Тому, ймовірно, деякі діячі й підписали цей документ. Але інші рекомендації є поспішними і навіть перегукуються з кремлівськими тактичними пропозиціями чи пропагандистськими тезами.
Вони можуть створити ситуацію, через яку західні розробники політики можуть послабити санкції, які до цього часу допомагали зривати амбіції Кремля стосовно України. Самі по собі рекомендації не призведуть до врегулювання ситуації на Донбасі і не сприятимуть безпеці Європи.
Зосередимося на проблемних рекомендаціях.
Рекомендація №7 говорить про вивчення зони вільної торгівлі між Україною, Європейським Союзом (ЄС) та Росією. Не ясно, чи це спрацює. Україна хотіла підписати як глибоку та всеосяжну угоду про вільну торгівлю (DCFTA) з ЄС, так і угоду про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом (ЄЕС). Однак Москва наполягала на тому, що Україна не може приєднатися до митного союзу ЄЕС – оскільки Україна вже приєдналася до DCFTA з ЄС. Ця рекомендація може стати корисним кроком за умови, якщо Москва готова буде розробити угоду про зону вільної торгівлі з Україною та ЄС, яка не вимагатиме від Києва відмови від зони вільної торгівлі з ЄС.
Рекомендація №8 підкреслює сприятливу для Кремля ідею «часткових санкцій», що сприяють частковому же виконанню Мінських угод.
Рекомендація ігнорує той факт, що найважливішим елементом Мінська є стале перемир’я, яке може статися завтра, якщо Москва проінструктує своїх офіцерів і довірених осіб на Донбасі. Більш того, ця рекомендація підірвала б позицію Євросоюзу про те, що весь Мінськ повинен бути реалізований для скасування санкцій.
Ця рекомендація ігнорує той факт, що покарання, які отримав Кремль за свою агресію в Україні, допомогли Києву боротися з Москвою аби відновити статус-кво.
Безпека для України та Європи загалом буде послаблена через зменшення санкцій до закінчення окупації Донбасу Кремлем, і відновлення Україною контролю над своїм кордоном.
Рекомендація №11 закликає до “вибіркової взаємодії” між ЄС та Росією, “в тому числі шляхом впровадження Мінських угод”. Є деякі питання, де взаємодія має сенс з урахуванням нинішньої напруженості. Однак інші кроки, спрямовані на відновлення бізнес-зв’язків, як завжди, повинні бути обумовлені конкретним виконанням Мінських угод. Такий підхід, однак, не повинен ставити собі за мету передчасне зменшення санкцій збоку ЄС.
Рекомендація №12, яка закликає до “нового національного діалогу щодо ідентичності”, є сумнівним/недоречним втручанням у внутрішні справи України.
Це цілком відображає наратив Москви про розкол України, який призвів до “громадянської війни” на Донбасі. Реальність полягає в тому, що кількість історичних розколів України різко зменшилися за тридцять років незалежності, особливо за шість років з часу захоплення Росією Криму. Натомість росіяни отримали визнання серед тих громадян України, які воюють на Донбасі (проти України – УСІ), для них агресія РФ зробила з президента Путіна «батька» і символ «нової національної гордості».
Рекомендація №12 – запрошення до Росії, щоб та допомогла визначити долю Україну, – це неповага до нації, на яку Росія напала.
Наприклад, Польща є другом України, а Угорщина – не зовсім. Але це не означає, що Україна повинна разом з ними визначати свої ідентичність. Україна може бути запрошена виконувати права людини згідно з умовами ОБСЄ, але вона вже давно це зробила і продовжує імплентовувати. Що це приносить Україні і Заходу?
Рекомендація №10 закликає до “нового діалогу між євроатлантичними державами щодо побудови національної безпеки”. У нас вже є основні міжнародні угоди, підписані Москвою, що покликані забезпечити мир, безпеку та стабільність у Європі та за її межами: Гельсінський заключний акт (1975 р.) та Паризька хартія (1990 р.). Ці угоди, які гарантували суверенітет та територіальну цілісність держав, що їх підписали, були серійно порушені Москвою.
Початок такого діалогу може бути невеликою поступкою Росії Заходу. Але Вашингтон та інші західні столиці не повинні забувати, що кремлівським ідеалом є саміт у Ялті, 75-річчя якого щойно минуло, але його високі ідеали і невиразні зобов’язання не завадили Москві нав’язувати волю своїм східноєвропейським сусідам більше чотирьох десятиліть.
Коли західні учасники нового діалогу доб’ються конкретних зобов’язань та встановлення чітких «червоних ліній», підкріплених економічною та військовою силою, тоді Кремль нарешті вирішить припинити свою невдалу агресію в Україні.
Діалог не повинен заохочувати «яструбів» у Москві, які все ще намагаються домінувати над Україною.
Джерело: atlanticcouncil
