Український націоналізм та римський стоїцизм: що спільного?

Здається, що спільного між ідеологією українського націоналізму та філософією стоїків? На перший погляд зв’язку між ними мало – і через відірваність епох, і відмінність обставин виникнення. Окрім того, це на цьому не акцентується в націоналістичних дослідженнях. Проте читаючи Сенеку, знаходжу стільки спільного з ідеями Донцова та інших ідеологів українського націоналізму.

Ключові поняття стоїків virtus – мужність, доброчесність та animus – дух, що пориває до дії та боротьби є одними із основ українського націоналізму, його «духу одвічної стихії» та ідеалізму, його прагнення до виховання нової провідної еліти з міцним характером.

Сенека наголошує, що його вчення вчить нас не промовляти, а діяти. Дієвий первень, дієва основа, чинність – є ключовою ознакою українського націоналізму. Як тут не згадати Дмитра Мирона-Орлика, з його окресленням: «Філософія націоналізму — це філософія активного повного життя, філософія чину, боротьби, творчості».

Стоїчне сприйняття життя з його стійкістю до ударів долі та байдужістю до матеріальних благ, з його прагненням не лише проповідувати, а й жити за цими принципами так перегукується з досвідом тисяч українських націоналістів, які відданість ідеї незалежності України та боротьбі за неї присвятили своє життя, тим більш яскравій на фоні польських, німецьких та радянських тюрем, репресій та матеріальних труднощів.

Здатність з гідністю і відданістю ідеї сприймати навіть безвихідні ситуації є базовою для філософії Сенеки: «Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо перенести все».

Для мене ця сила духу, що попри біль та найстрашніші випробування вперто слідує до своєї цілі, той тихий і незламний героїзм відлунюється у віршах Стуса.

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.

Адже, на думку Сенеки «відступати перед тягарем – ганебно». І це не ознака «мудрості» та «практичного» розуму провансальців, яку так критикував Дмитро Донцов у «Націоналізмі».

Стоїчний погляд на світ закликає людину не розтрачувати свого життя. «Protinus vive!» – Живи зараз! Для Сенеки ціна життя не в тому, скільки воно тривало, а чим воно наповнене. Тому ми маємо прагнути «прожити день так, мовби він був для тебе останнім». Як це перегукується із 44 правилами життя українського націоналіста: «Що робиш, роби совісно й так, якби воно мало остатися вічно й мало стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе», «Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї».

Не любить Сенека і сліпого слідування натовпу, а для еліти – прагнення догодити йому, яке так критикували українські націоналісти в діяльності УНР. На жаль, сьогодні цей заклик не йти за загалом, як «вівця біжить за вівцею: не туди, куди треба, – куди всі біжать…» не менш актуальний, як дві тисячі років тому.

І це далеко не вичерпний перелік співпадінь у світоглядах. Як так сталось, що погляди українських націоналістів настільки співзвучні ідеям античних стоїків? Виявляється, що до нас праці римського стоїцизму потрапили ще в період Русі – у візантійській антології «Пчела»; Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський-Роксолан приносили ці ідеї із європейських навчальних закладів та викладали у нас. Хоча тут, в принципі, і нема чому дивуватись, адже ми тісно взаємодіяли із Заходом і взаємозбагачувались, і лише російська окупація з її східною орієнтацією зробила такі обміни нетиповими. Від руських вчених ідеї стоїцизму прижились і в працях Григорія Сковороди, а згодом в козацької старшини. А звідти перейшли до нас – через Шевченка, Франка, Донцова та інших.

І сьогодні український націоналіст, як дві тисячі років тому Луцій Сенека, закликає до стійкості в боротьбі проти зла, плеканні сильних характерів та застерігає від зневіри.