Говорю студентам:
– Карта – не територія. Світ є сам по собі. А ваше уявлення про світ – це лише карта світу.
Це як в кабінеті географії: є адміністративна карта України, фізична, ландшафтів, ґрунтів, економічна. Штук 15 різних. Скрізь Україна. Але на кожній карті – інша.
У кожної людини – своя Україна.
У когось з ОПи – це просто місце, де можна заробити. У когось – «поцарствувати і нацарювати».
Для Путіна Україна – це «юго-западний фєдєральний округ».
Для цивілізованого світу – це місце, де цивілізацію боронять від орди.
Україна у кожного своя.
Але націю творить спільне бачення.
Тому, чим більше тих, у кого його карта схожа на мою – тим швидшою буде перемога.
Що ж для мене Україна?
Україна – це… Коли ти усвідомлюєш, що більшість твого народу наївні, як підлітки. Ведуться на різну попсню, популізм. Сміються з дешевих жартів, від яких тебе коробить. Але ти знаєш: іншого народу в тебе нема. Пробуй змінити хоча би молодь.
Україна – це… Коли ти розумієш, що те, що навибирають наївні – доведеться розгрібати потім на Майдані чи на війні. І живи з цим. Готуй і своїх дітей розгрібати.
Україна – це… Коли ти старший на барикаді біля будинку профспілок. І барикаду зносять «беркути». І ти думаєш чомусь:
– Ну от, завтра скажуть, що знесли барикаду. А хто на ній був старшим? Так Бобиренко ж. А, ну тоді ясно…
І тут крик:
– «Могилянка» біжить на підмогу, «Могилянка»! Виявляється студенти «Могилянки» дізналися про штурм, метро було закрите і вони бігли кілька годин з Лівого берега на підмогу.
І вривається свіже підкріплення і держаками від лопат б’ють «беркутів». І хтось дуже «різкій» за моєю спиною колотить. Повертаюся глянути хто це. А це мій син!!! Найстарший син! Тільки 18 стукнуло. І вистояли. І думаєш:
– Гідність передається генетично, чи вихованням?
Україна – це… Коли наймолоший, Богданчик, говорить зі мною в перші дні великої війни з еміграції (встигли в перший день вискочити):
– Татусю, а скільки ти йосіянців сьогодні впив?
– Жодного, синочку
– А сто сь ти там йобись?
Україна – це… Коли ти знаєш, що найулюбленіше у твоїй сім’ї – це подорожувати разом. І кругом цікаво: в Харківському зоопарку, біля Львівської ратуші, у Затоці і в Одесі. Коли бачиш, як радісно твоїм молодшим дітям на Джарилгачі. Як Вовчик у Кирилівці вчиться на мілині плавати, як їх вражає велич Дніпра.
Україна – це… Коли ти мрієш, що поїдеш з дітьми в Крим і здерешся з ними на Демерджі, чи спустишся в Кизил-Коба. І поїси в Бахчисараї справжнього шурпо у старого кримли.
Україна – це… щастя, яке розпирає груди, коли ти зі своїми студентами піднявся на Говерлу. Ти в 10-й раз – вони вперше, але ти у захваті від їх захвату.
Україна – це… Коли ти сплавляєшся байдарками зі студентами Сеймом. І запах річки, літа, піщаних пляжів і кущів у протоках зашептують тебе…
Україна – це… Коли навесні бузковий запах жалить кропиву. А сади висипають білим цвітом. А восени човгати по жовтому листю і вбирати в себе запах лісу. А як воно – просто будь де їхати по країні милій і просто вражатися від краси, якої ніде більше нема…
Україна – це… Коли поїхав на стажування у Вашингтон на два місяці. Але вже через місяць хочеш додому. А коли в’їжджаєш в Україну – серце калатає так само, як коли вперше цілувався.
Україна – це… коли ти плачеш, бачачи скільки прапорів на цвинтарях і усвідомлюєш, що це ще не все. Коли сам не кровожерливий, але підпишешся під кожним прокльоном нелюдам.
Україна – це… Гідність. Армія. Мова. Віра.
Віра у неминучість перемоги. Вистражданої.
Україна – це… Півтори тисячі років існування. І багато було зайд. І де вони?
Місія України – нищити імперії. Залишилась одна.
Віктор Бобиренко
