У статті «Старі цілі, нові методи. Сценарії дестабілізації України» (Український погляд, 5 січня 2017р) народний депутат Андрій Левус акцентує увагу на основній загрозі для державної незалежності України з боку путінської Росії, яка, зазнавши поразки на шляху реалізації кримського сценарію захоплення українських територій, робить ставку на тотальну дестабілізацію України. Таким чином Росія намагається повернути Україну у свій геополітичний неоімперський простір. Інструментами виконання цього плану автор вважає проросійських олігархів, які контролюють ряд ЗМІ, а також корумпованих політиків із «реваншистської» та «демократичної» парламентської опозиції. Щоб запобігти цьому сценарію, пан Левус пропонує такі заходи:
відновити діалог влади з народом, насамперед з його активною частиною – учасниками Майдану й АТО;
жорстко очистити економічний, політичний та інформаційний простір від агентів впливу Росії шляхом знищення олігархічної проросійської мафії;
незважаючи на суспільний тиск, продовжити курс непопулярних, але необхідних Україні реформ у системах охорони здоров’я, судочинства, децентралізації, ПЕК і пенсійного забезпечення.
у боротьбі з путінською Росією заручитися всебічною підтримкою Заходу, який повинен усвідомити, що Україна є щитом і списом цивілізованого світу.
Наведені висновки, швидше за все, відображають позицію парламентської більшості та глави держави, а не активної прореформаторської громадськості, яка вимагає швидких радикальних системних реформ, спрямованих на демонтаж олігархату і побудову сучасної демократичної правової держави.
На жаль, український політикум загалом (і парламентська більшість зокрема) шляхом повільних часткових реформ намагається зберегти існуючий олігархічний лад, адаптуючи його до кризових викликів.
При такій стратегії реформування неможлива справжня та ефективна комунікація між владою і суспільством, оскільки ця стратегія забезпечує перевагу представникам «старих» сил. Представники демократичного реформаторського дискурсу змушені покидати владні кабінети, не бачачи перспективи своєї діяльності.
Що ж стосується очищення економічного, політичного та інформаційного простору від агентів впливу Росії шляхом знищення олігархічної проросійської мафії, то тут треба ставити питання набагато ширше: об’єктивно агентами впливу виступає вся олігархія як політичний клас, оскільки її інтереси є протилежними до вільної інноваційної економіки, без якої ми не можемо протистояти будь-яким зовнішнім загрозам. Йдеться про системну і швидку демонополізацію економіки, медійного простору та широкомасштабної дерегуляції бізнесу (за принципом «дерегуляторної гільйотини»), а також прозорої відкритої приватизації державного сектору як основного засобу знищення великих корупційних схем та залучення прямих іноземних інвестицій.
Саме така реформаторська модель буде популярною в українському суспільстві і отримає підтримку країн Заходу. А непопулярною вона буде лише для олігархії та її прислужників – бюрократії різних рівнів. Крім цього, вона створить інституційну основу для побудови сильної демократичної держави, яка буде здатна виконати місію геополітичного лідера для поширення інститутів цінностей та стандартів вільного світу на пострадянському просторі.
З цією метою рекомендуємо таким активним політикам, як шановний опонент, які проявили себе позитивно під час Революції Гідності, стати на позиції справжніх реформаторських сил, ініціювати реформу політичної системи, в першу чергу парламенту та виборчих інститутів. Парламент в існуючому вигляді, швидше за все, об’єктивно працює на реалізацію російського сценарію політичної дестабілізації, ніж на євроатлантичну перспективу.
Першими кроками на цьому шляху вважаємо законодавче закріплення:
-
скасування (обмеження) депутатського імунітету;
-
порядку здійснення імпічменту вищих посадових осіб держави;
-
статусу та повноважень опозиції;
-
статусу тимчасових слідчих комісій, наділених слідчими функціями з передачею справ у судові органи;
-
нової виборчої моделі та конкурентних і прозорих правил виборчого процесу з обов’язковою перевіркою кандидатів на доброчесність та люстраційні вимоги.
-
порядку ухвалення нової Конституції через скликання конституційних зборів.
