Це унікальна війна. І справа не тільки у зіткненні “братніх народів”. Вперше на пострадянському просторі воюють не тільки бойові з’єднання. В атаку йдуть цілі батальйони, цілі армії пропагандистів. Російські політики, громадські діячі, зірки шоу-бізу, телеканали роблять свою справу, формуючи в пересічного споживача “правильну позицію”. Але й в нас не все так добре: значна частина інформації про події в Донбасі йде від прес-центрів АТО, СБУ чи радника МВС. А ті новини, м’яко кажучи, далекі від об’єктивності. Як наслідок, замість однієї правди про війну маємо (як мінімум) цілих три.
Правда 1. Війна у викладі російських медіа
В цьому варіанті “правди” багато міфічних героїв. Є, наприклад, “київські фашисти”. Щоправда, ті, хто нібито їх бачить, мало що знає про сучасні праворадикальні рухи. Та й фашистів бачив тільки в кіно. Але це не завадить шукати та — щонайголовніше — знаходити вигаданого ворога. За законами жанру, коли є “погані”, — мають бути і “хороші”. Тут роль героїв грають “новоросіяни”, чи то “ополчєнци” — кому як зручніше. Згідно легенди, вони, “прості хлопці з народу”, які відважно б’ються з “фашистами” та не ображають мирних громадян. Така от “чорно-білість”. Знову ж таки, якщо вірити картинці російського ТБ, обстрілами будинків та мародерством займаються виключно “українська армія”, “каратєлі”, “правосєкі” та “укропівські диверсанти”.
Маленький епізод в якості ілюстрації до роботи російських міфотворців з журналістськими посвідченнями. Є в Луганську поліклініка №10. Неподалік від неї — пологовий будинок. В один з липневих днів, коли обстріли в місті ще тільки починалися, пригнали бойовики сюди систему залпового вогню “Град”. Та поставили її біля пологового будинку. Ну а чому б не поставити! І що з того, що поруч лікувальний заклад: “захисники” з “ополчєнія” вирішили, що звідси дуже зручно обстрілювати луганський аеропорт, який на той момент контролювали українські десантники. Отже поставили, почали стріляти, чекаючи на залп у відповідь. А поруч стояв мікроавтобус з трьома чарівними літерами “НТВ”. Російські телевізійники планували зняти “ексклюзивні кадри” як “українські карателі” обстрілюють пологовий будинок. Але ексклюзиву не вийшло. Українські десантники стріляти в бік пологового будинку не стали.
Ще ледь не забув. В цих міфах обов’язково присутній “старший брат” — Росія. Наче рідний опікується. Від нього і слова підтримки, і“гуманітарка”. Щоправда, в якості останньої в матеріалах “лайф н’юзу” фігурують “Харківські бісквіти”, молоко “Зарєч’є” та інші, скоріш за все вилучені в місцевих магазинах, продукти. Але це ж не важливо! На екрані ж виглядає переконливо.
Правда 2. Війна у викладі спікерів від РНБО, Міноборони чи прес-центру АТО
Всі давно вже розуміють, що не все, сказане вищезгаданими інституціями слід сприймати на віру. А тим більше сліпо тиражувати. Чого варті, наприклад, рапорти заступника голови СНБО Михайла Коваля про взяття кордону під контроль. Тоді ще карти малювали з підконтрольними ділянками. Потрапили туди й території Свердловського району (південь Луганської області). Ще до війни ці землі освоїли місцеві контрабандисти. Зручно — багатокілометрові степи, про кордон нагадують хіба що поодинокі таблички (та хто на них звертає увагу?). Цими територіями заходила (та й зараз продовжує) на територію України “братня допомога” у вигляді численних колон важкої техніки та тентованих армійських вантажівок з живою силою (тобто бойовиками). Так от, в той момент, коли Коваль радісно оголосив про взяття кордону під контроль, коли його слова розтиражували численні ЗМІ, землями Свердловського району їхали чергові “дружні каравани” з Росії.
А от з нещодавнього: прес-центр АТО порадував звісткою про “віртуозну ліквідацію бази терористів в Ровеньках”. Нібито сили антитерористичної операції знищили 500 терористів та 40 одиниць техніки. І, що примітно, мирні жителі не постраждали. Як радо розтиражували цю новину більшість центральних ЗМІ. Насправді ж снаряди впали в приватному секторі на околицях Ровеньок. Загинуло шестеро мирних жителів. Зокрема — жінка та підліток. Про знищених терористів відомостей нема. Місцеві розповідають, що наступного дня бачили на ровеньківському базарі кількох “ополченців”. Зі слів очевидців, хлопці з георгіївськими стрічками були в доброму гуморі, обирали собі сонцезахисні окуляри. На те, що напередодні хтось знищив нібито півтисячі їхніх товаришів нічого не вказувало.
Правда 3. Незручна реальність
Цей варіант мало фігурує в центральних ЗМІ. Воно й зрозуміло: дивитися “прилизану” (якщо у версії “вітчизняного” ТБ”), або навпаки — “відчернушену” (коли у виконанні “раша TV”) реальність набагато цікавіше, аніж дізнаватись про жителів багатоповерхівок, які, перечекавши обстріл в підвалах, готують вечерю на вогнищі в своєму дворі, бо снарядом зачепило газопровід. Або про пологовий будинок в Луганську, в якому пологи приймають в підвалі. Бо нагорі палять “Гради”.
По телевізору таке не часто побачиш. Зате там повно усіляких спікерів прес-центру АТО, радників МВС та інших бадьорих доповідачів, які старанно колисали нас звітами про “черговий український прапор на черговій стіні”. Ви знаєте, скільки раз доповідали про взяття селища Ювілейне, що під Луганськом? Або про Георгіївку (з іншого боку обласного центра)? Чи Лутугіне? Інформація про перехід цих населених пунктів “під повний контроль сил АТО” з’являлася кілька разів. Та в підсумку — і в Лутугіному, і в Ювілейному, і в Георгіївці зараз хазяйнують “посланці Путіна”. Та чомусь інформація про те, що десантники, які знаходились в Луганському аеропорті, стримуючи наступ російської армії, кілька діб чекали на підтримку з повітря, у вітчизняних ЗМІ так і не вийшла. Тим часом російська піхота діяла в тісній співпраці із авіацією. Нам не розкажуть про погане оснащення наших військових. Про те, що в Хрящуватому (ще одне втрачене селище під Луганськом) українським воякам довелося з автоматами стояти проти танків. Звісно ж не розкажуть. Бо після такого комусь обов’язково доведеться робити кадрові висновки.
До чого я все це вів? До того, що надто відхилились ми від реальності. Тому й став для нас “холодним душем” Іловайськ та втрата населенних пунктів в луганському напрямку. Звісно, можна й далі слухати “казки” про “запланований відступ”. А можна усвідомити, що не все так райдужно, як нам малюють. І те, що відбувається зараз в Донбасі, однаковою мірою стосується жителя Луганська, Львова, Києва, чи Ужгорода. Згоден, що це важко. Але дуже важливо. Тож, доведеться усвідомити.
Хоча, хто я такий, аби наполягати. За бажанням, можна повернутися до перших двох варіантів. На те вона й демократія, свобода вибору… Хай кожен обирає сам.
