28 березня виповнилося 125 років з дня народження визначного ідеолога українського націоналізму, підполковника Армії УНР, керівника Легії Українських Націоналістів, співзасновника та провідного діяча ОУН Миколи Сціборського.
З нагоди цієї річниці ми запланувати видати ґрунтовний збірник його творів «Шлях націоналізму», адже до сьогодні в Україні, окрім його твору «Націократія» та кількох статей в збірниках та періодиці, праці Сціборського не видавалися.
І поки робота над збірником триває, хоча й дещо сповільнилася, пропонуємо нашим читачам декілька актуальних цитат з майбутньої книги.
Віктор Рог
Для українських націоналістів звільнення нації від окупантів – це залізний закон, без чого тверде життя засуджує нас на смерть. Реалізацію цього життєвого закону і має перевести національна революція, оперта на засадах духовно-волевого і державно-політичного максималізму, який каже – хочемо вибороти самостійну, соборну державу власними силами Української Нації.
Український націоналізм вірить у свою націю. В своїх історичних проявах Українська Нація закономірно виявляла спонтанну волю до життя. Йдучи стихійним бурхливим потоком з глибин віків, ця воля конденсувала в собі щораз більшу вибухову силу, формувала свій творчий зміст і на наших очах могучим тараном вдарила об мур поневолення.
Український націоналізм вірить у націю і ввесь концентрат своєї сили вкладає на те, щоб пересякти ціле внутрішнє і духовне її єство вірою в себе, почуттям сили і соборної єдності й ідеєю величності.
В цьому, і насамперед в цьому, захована підстава змагань нації та її світла будучина.
Український націоналізм, поставивши собі завданням шляхом національної революції вибороти Самостійну Соборну Українську Державність і обернути сучасного українського раба в гордого на свої сили і спроможності вільного творця-пана, заангажувався в дуже велику гру, що вимагає вміння і мужньої рішучості бити на найбільшу карту. Рація дійсності і приклади минулого вказують, що тої своєї місії він не доконав би тоді, коли б слідуючи за прикладами наших українських течій, послуговувався половинчастими, компромісовими методами боротьби з окупантами, орієнтувався на допомогу одного історичного ворога супроти другого, або сподівався б, що Україну збудує «сприятлива міжнародна кон’юнктура».
Національна революція буде мати лише тоді вигляди на кінцевий успіх, коли, спираючись на підготовлене ідейно-духовне і організаційне тло серед українського народу, прямуватиме в усіх своїх етапах шляхами найбільшого спротиву і супроти зовнішніх ворогів, і супроти тих внутрішніх сил, що наслідком своєї ідейної безхарактерності та органічної звички пристосовуватися до «реальних обставин», будуть її процеси гальмувати.
«Передпосилки національної революції», 1932 р.
Гнилі «культи» чужих сил, та хворобливі, анемічні сподівання манни з чужого неба націоналізм має замінити залізно-фанатичним культом власної сили соборної нації, вкладаючи в свій чин три незмінні засади: віру в себе, віру в свою націю, і віру в її майбутнє.
Методами роботи націоналізму має бути соборне поєднання не живих мерців минулого, а активних чинників і мас сучасного.
«Соборність психології та політики – основа націоналізму»,
1928 р.
Для українського націоналізму – Українська Нація є вихідним заложенням чинності та цілевим означенням усіх його прямувань. Він розглядає націю не як механічний збір певної кількості людей, пов’язаних лише спільністю території, мови й матеріальних інтересів, лише як найвищу органічну форму людського співжиття, що при всій своїй зрізничкованості має власний неповторний внутрішній і духовний зміст, творений від віків на підставі природних властивостей даної людської спільності, її моральної єдності та стремління здійснювати свої власні історичні завдання.
Не самі матеріальні підвалини існування, лише насамперед дух і воля нації постійно проявлювані в її творчості й змаганнях, є підставовими чинниками її життя й сили, надаючи їй питоменний, відмінний від інших націй, зміст і характер. Отже націоналістичне розуміння нації (у відмінність до ідеологій демократів, соціалістів і комуністів) ґрунтується на спіритуально-волюнтаристичному світогляді, себто такому, що головними підставами й двигунами життя нації вважає її дух (ідеї) і волю до творчості та боротьби.
«Націократія», 1938 р.
