Ігор Лосєв
Якщо поглянути на історію людства, то стає зрозумілим, що всі диктаторські режими малу ту чи іншу підтримку західних демократичних держав. Без такої підтримки тоталітарні суспільства не могли б довго існувати. Це якийсь симбіоз, протиприродне співіснування демократичних країн зі світом деспотизму. На превеликий жаль, ситуація на планеті не є чорно-білою.
У західний світ проникають елементи східної політики і навпаки. Але ця конвергенція не сприяє покращенню загальної ситуації, а робить цивілізацію слабкішою, посилюючи дикість. Ми бачимо, що є велика відмінність між псевдодемократичною риторикою і сумнівною практикою. Оголосити себе захисником свободи – це не важко, важко постійно цього дотримуватися.
Події ХХ і ХХІ століть показують наскільки тут все неоднозначно. Між іншим, США, котрі постійно намагаються створювати собі репутацію лідера вільного світу, незрідка поводяться зовсім по іншому. Варто згадати, що США встановили дипломатичні відносини з радянським союзом якраз під час Голодомору в Україні. Такі критичні зауваження стосуються не лише США, але й всіх західних суспільств. Наприклад, коли в 1936 році німецькі нацисти всупереч усім міжнародним договорам ввели свої війська у демілітаризовану Рейнську зону, Велика Британія і Франція ніяк на це не відреагували. Потім німецькі генерали писатимуть у своїх мемуарах, що в той момент французька армія могла легко розгромити новонароджений німецький вермахт.
А коли Німеччина порушила Морську конвенцію, що забороняла їй будувати океанський флот, найсильніша морська держава Велика Британія не відреагувала на це. Тоді ж Франція залюбки продавала сталінській імперії авіамотори для бойових літаків. І ще: майже вся сталінська воєнна промисловість була створена США та іншими демократичними країнами.
Створенням воєнної промисловості Сталіна керував американський бізнесмен Альберт Кан. Фірма Кана спроектувала між 1929 і 1932 рр. 571 об’єкт.
Це тракторні (себто танкові) заводи в Сталінграді, Челябінську, Харкові, Томську; літакобудівні заводи в Краматорську і Томську; автомобільні заводи в Челябінську, Москві, Сталінграді Нижньому Новгороді, Самарі; ковальські цехи в Челябинську, Дніпропетровську, Харкові, Коломні, Люберецьку, Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Сталінграді; верстатобудівні в Калузі, Новосибірську, Верхній Сольді і ще дуже багато всього.
Потім, після 1945 року, аж до 1991 США будуть боротися проти ними ж самими створеної російської військової потуги. Все це описано в цікавій статті російського автора «Танки за хлеб. Американские корни советской военной промышленности» Д. Хмельницького. Він пише: «…ясно, що валюту для оплати діяльності Кана Сталін отримував, продаючи США хліб у найбільший розпал масового голоду в СССР. Можна впевнено стверджувати, що мільйони жертв страшного голоду 1931-1933 рр. – це результат прагнення Сталіна якомога швидше оплатити замовлення на постачання обладнання для об’єктів, що проектувалися в першу чергу Альбертом Каном».
Отже у мільйонів українців забрали життя як оплату за сталінську мілітаризацію СРСР. Ціною був Голодомор…
Потім у 70-80-ті роки ХХ ст. США почали допомагати червоному Китаю і сприяли його перетворенню з країни «третього світу» на економічного і політичного монстра, з яким тепер не знають що робити.
Чимало найогидніших диктаторів світу знаходили притулок у країнах західної демократії. Наприклад, аятолла Хомейні, який створив поліцейський репресивний режим в Ірані, у порівнянні з яким навіть режим шаха Мохамеда Реза Пехлеві справляв враження оази демократії, переховувався в демократичній Франції, як і наступник і син одного з найогидніших диктаторів Латинської Америки Франсуа Дювальє (Гаїті) Жан-Клод Дювальє. Водночас традиційні західні демократії мають багато претензій до України. Скільки ми вже вислухали докорів і пояснень чому нас не можна приймати до НАТО: і забагато корупції, і замало демократії, і т.д.
І лише днями новообраний президент США Дональд Трамп сказав правду. Він заявив: Україну не можна приймати до НАТО бо це роздратує Росію. Виходить, що Росія має право вето на розширення НАТО?
Тоді залишається питання: як блок НАТО збирається під час війни захищати своїх членів, якщо в цьому блоці так бояться Росії?
