«Стінґер» сам по собі є стримуючим фактором – росіяни бояться підлітати на відстань його ураження», – каже оператор ПЗРК на псевдо “Тамерлан”
– Я воював проти Росії ще в 2015 році на Донеччині, а після демобілізації ще двічі служив у ЗСУ по контракту. У кінці лютого сам пішов у військкомат і потрапив у 128 бригаду.
Моя посада – оператор переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК). Працюю з вітчизняною «Іглою» та американським «Стінґером» і можу сказати, що мені вистачає роботи.
Російська авіація працює тут практично щодня – «вертушки» і “СУшки”. Нас обстрілюють некерованими авіаційними ракетами (НУРСами), з великокаліберних кулеметів та іншої зброї. Але, знаючи про наші ЗРК, росіяни дуже рідко залітають на відстань їх досяжності (до 5 кілометрів).
Найчастіше буває так, що літак чи гелікоптер вилетить із-за балки, швидко випустить кілька ракет навмання і одразу «пірне» назад. Одного разу мені, здається, вдалося поцілити ворожий літак. Я захопив ціль, зробив пуск і хоча прямого влучення не бачив, з-за балки, куди «пірнула» СУшка, пішов чорний дим. Наші розвідники запускали туди дрон, але не побачили збитого літака. Напевно, йому вдалося дотягнути до окупованої території.
«Стінґер» набагато ефективніший за «Іглу». Ним легше захопити ціль і простіше зробити пуск. Операція набагато плавніша, легша, можна сказати, приємніша для оператора. Крім того, «Стінґер» сам по собі є стримуючим фактором – росіяни, знаючи про нього, бояться підлітати на ближні дистанції, тому їхні обстріли малоефективні.
Родом я з Хмельниччини, дома мене чекають дружина й 11-річна донечка. Я воюю тут у першу чергу заради них!
За матеріалами служби зв’язків з громадськістю 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада – Закарпатський легіон Сухопутні війська ЗС України
