У новорічну ніч Путін під мантри про готовність до переговорів з Україною дав наказ брутально атакувати місця пам’яті, пов’язані з українськими національними героями Степаном Бандерою і Романом Шухевичем – музеях у Дублянах та Львові.
Війна проти історичної пам’яті поневолених Росією народів – один із ключових напрямків агресії російського імперіалізму.
У своїй пропаганді Путін як підставу агресії проти України називає спільну історичну спадщину та послуговується кліше «адін народ». Мовляв, українці і росіяни один народ, лише «збаламучений» Заходом і «укронацистами».
Водночас і всередині Росії Путін все більше нехтує федеральним статусом країни, наявністю національних автономних суб’єктів, використовує чорносотенське визначення «багатонаціональний російський народ». Тобто, і поневолені та пограбовані якути, і буддисти буряти, і фіно-угорські народи, втиснуті в одну спільноту ґвалтівника і зґвалтованого під спільним знаменником – «рассіянє» або «русскіє».
Щоб проробити такий нахабний ідеологічний «фінт», Кремль століттями веде війну з національною та історичною пам’яттю поневолених народів.
Імперія зі століття в століття застосовує одні і ті ж прийоми: стерти незручну частину історичної пам’яті, особливо про героїчний період спротиву проти російського імперіалізму та агресії, або переписати історію.
Місцевих героїв намагаються полонити і переінакшити як великих друзів російського народу. А тих, хто не підпадає під таку брутальну історичну схему намагаються затерти і пам’ять про них фізично знищити. Відтак Тарас Шевченко, нащадок гайдамаків, позбавлений особистих прав кріпак і засланий російською імперією на службу в окупаційне військо, фактично ув’язнений в кращі роки життя, став «революціонером-демократом» (напис на могилі в Каневі) і «великим другом російського народу». А те, що змушений був писати щоденник російською (бо українською було категорично заборонено), наводиться як беззаперечний приклад дружби народів і належність до російської культури. І таких прикладів багато. Богдан Хмельницький ще за життя якого, фактично, розпочалася російсько-українська війна (війна за білоруську спадщину) у 17 столітті став одним із пропагандистських кліше і перекочував в розряд найвищих нагород СССР. Подібні «фінти» імперія проробила із національними велетами Лесею Українкою (Оленою Косач) та Іваном Франком.
Уже під час нинішньої фази російської кривавої агресії проти України, Кремль, женучи на убій в своїх імперських цілях поневолені народи, які несуть непропорційно великі втрати, відновив давню практику.
У жовтні 2023 року кремлівський колаборант Рамзан Кадиров заявив про створення батальйону імені шейха Мансура, першого імама Північного Кавказу, що очолював боротьбу кавказьких народів за незалежність проти Росії у 1785-1791 роках. Це в той час, коли на боці України ще з 2014 року воює загін імені шейха Мансура.
Загалом імперія після важких втрат в Україні почала заповнювати людські втрати на фронті так званими регіональними добровольчими батальйонами. Лише у 2022 році було сформовано 52 таких батальйони, що представляли 33 регіони.
Саме національні регіони, особливо мусульманські, займали перші місця за кількістю загиблих на душу населення. При цьому гинули вони за пропагандистськими кліше за «русскіх і православних».
І цим нашвидкоруч сформованим і погано забезпеченим батальйонам, що на фронті виконують роль м’яса, як злий жарт, теж почасти почали присвоювати імена національних героїв, що боролися проти російського поневолення, або топоніми, які були до окупації та жорсткої русифікації. Так званий добровольчий батальйон Марі-Ел носить назву «Полтиш», на честь провідника лугових марі, який очолював визвольну боротьбу проти Івана Грозного у середині XVI століття.
Водночас, з тими, кого полонити і «перепрошити» не вдається, як приміром Степан Бандера і Роман Шухевич – лідери національно-визвольної боротьби українського народу в середині 20 століття – імперія діє показово брутально і жорстоко. Пам’ять про них намагаються затерти, а фізичні згадки – повністю знищити.
Новорічна терористична атака на музеї Степана Бандери та Романа Шухевича на Львівщині свідчить, що навіть загиблі герої несуть для імперії смертельну небезпеку. Росії ніколи не зробити Бандеру своїм і псевдоісторична практика «ідеологічної анафеми» результату не дала. Степан Бандера присуджений до страти всіма окупаційними режимами, перебуваючи як смертник у німецькому концтаборі, де загинули його брати, а після війни проживаючи у ФРН, в якій була проведена тотальна і ретельна денацифікація після 2-ї світової війни, очевидно не надається на кліше «нациста, фашиста».
Більше того, одразу після проголошення Незалежності фактично сформувався народний культ Степана Бандери. Центральні вулиці міст почали називати його ім’ям. Щороку на його честь по всій країні проходять велелюдні марші. У 2000-х роках під час масштабного опитування громадської думки Бандеру було визнано найвизначнішим українцем. Тодішні російські агенти мусили фальсифікувати це опитування. У 2010 році українська держава Указом Президента надала Степанові Бандері звання Героя України. У квітні того ж року за поданням російського агента В. Оленцевича (засудженого українською державою за тероризм) Донецький окружний адміністративний суд визнав нібито незаконним присвоєння звання Героя України.
У червні 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням російського агента Вовка, що офіційно перебуває під санкціями США, брутально перекреслив волю киян і скасував присвоєнням імен проспектам Степана Бандери і Романа Шухевича у Києві. При цьому Росії довелося засвітити цілу мережу «парасолькових» організацій своєї агентури на кшталт «Антифашистської правозахисної ліги» та так званої «Єврейської правозахисної групи».
Окрім підривної діяльності через свою агентуру у владі і судах Росія неодноразово здійснювала терористичні акти проти місць, пов’язаних з іменами українських національних героїв. Лише на території родинного будинку Степана Бандери в Старому Угринові на Івано-Франківщині було здійснено три терористичні акти. У 1990 та 1991 роках російський спецназ за допомогою вертольота намагався підірвати пам’ятку. У 2019 році знову було закладено 400 грам тротилу і пошкоджено будівлю музею.
Знищити будь-які фізичні згадки про власну ідентичність і окремішність, приклади боротьби – цю тактику імперія застосовує повсюдно. Приміром, у Росії і досі немає жодного пам’ятника повністю знищеним під час большевицьких репресій ламам, духовній еліті поневолених Росією буддистських народів: бурят, калмиків, тувинців. Так само, під час сталінських репресій, було зачищено духовних лідерів народів Сибіру та Поволжя – шаманів. Лише в Хакасії у 30-х роках було розстріляно і заслано в концтабори 28 шаманів.
І нині, в той час, коли Росія зачищає саму можливість національного спротиву поневолених Росією народів, в промислових масштабах утилізуючи їхніх чоловіків у загарбницькій війні в Україні, боротьба з національною пам’яттю та пам’ятниками набирає масштабів на кшталт сталінських репресій. Так, в Башкирії зафіксовані приклади спроби демонтажу пам’ятників незручних для путінського режиму представників національно-визвольного руху на кшталт Салавата Юлаєва та Закі Валіді.
Тому атака на українських лідерів національно-визвольної боротьби не випадкова.
Під час чергової щорічної прес-конференції Путіна ім’я Степана Бандери було згадано єдиним з українських імен.
Відтак, якщо Степан Бандера залишається ворогом номер один для російського імперіалізму, і українська держава, і поневолені Москвою народи мають більше використовувати бандерівської спадщини. І як практики національно-визвольної боротьби, і як ідей. Бо, на противагу імперській концепції Путіна: рабству, денаціоналізації в обмін на подачки для колаборантів з барського плеча, Бандера підтримував концепцію Антибольшевицького Блоку Народів під гаслом «Свобода народам – Свобода людині!».
Власне, Бандера обґрунтував повну деконструкцію російської імперії та створення національних народоправних держав поневолених Росією народів:
«…боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковитий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсовєтській Європі й Азії, повний розгром російського імперіалізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіалістичною агресією» (Степан Бандера, «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс»).
«Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: «Воля народам, воля людині!».
«Росія є тільки одна – імперіалістична, і так буде доти, доки російський імперіалізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіалізм приносить йому самому найбільше лиха – жертв, терпінь і падіння» (Степан Бандера, «Третя світова війна і визвольна боротьба»).
Лише спільними зусиллями поневолених давидів можна скинути ярмо московського голіафа.
Нині Україна простягає руку допомоги усім, хто поневолений століттями Росією. Цим шансом точно варто скористатися….
Юрій Сиротюк
