З виступу на VIII Бандерівських читаннях
Сьогодні аудиторія і час спонукає задуматися саме над тим, ким властиво був і ким не був Степан Бандера. Чому цей образ, це ім’я десятиліттями підноситься на прапори, і десятиліттями паплюжиться з іншого боку, демонізується, оббріхується, але завжди є актуальним. Чому коли ми говоримо: «Бандера прийде – порядок наведе», ми дещо лукавимо з одного боку, але з іншого боку ми говоримо правду. Тому, що хоча Бандера фізично загинув 15 жовтня 1959 року, але він нікуди не йшов ані з нашого політичного обрію, ані з нашого публічного простору, ані з нашої свідомості. Але порядок маємо навести ми – Бандера його не наведе.
Бандера, як символ і як орієнтир. Кажуть, що Бандера роз’єднує. І це є правда. Бандера роз’єднує патріотів від зрадників, Бандера роз’єднує залізо від іржі, Бандера роз’єднує зерно від куколю, Бандера роз’єднує правду від брехні. І властиво його дві іпостасі: Бандера як організатор і політичний діяч і Бандера як теоретик і ідеолог сьогодні є дуже і дуже актуальними.
Коли ми говоримо про Бандеру, мені на думку насамперед приходять два поняття: це поняття відповідності і поняття відповідальності. Бандера завжди був адекватним у своїх діях, відповідно до умов і завдань. Згадайте, коли він став на чолі Крайової Екзекутиви ОУН на початку 1930-х років. Він звернув увагу на дві засадничі речі, це – молодь, молодіжна акція, шкільна акція і масова пропаганда, пропаганда ідей національного визволення революційним шляхом власними силами – дійти до кожного українця, донести ті ідеї, ті концепції, ту мету і бачення шляхів їх вирішення до максимально великої кількості людей. Бандера зайнявся такими акціями як культ героїв, культ могил воїнів, тобто підняттям духу звитяги, героїзму, жертовності.
Знаєте, для багатьох в уявленні, здається, вимальовується дещо спрощений образ бандерівця? Це Галичина, 40-і, 30-і роки, автомати, криївки, підпілля, але насправді це була величезна робота від хати до хати, до кожного українця дійти. Це була робота в народі, з народом і для народу. Це вироблення цілісної концепції і програми визвольної боротьби та державного будівництва, це титанічна просвітницька, організаційна та теоретична робота, це широка міжнародна акція, це Українська Головна Визвольна Рада і Антибільшовицький Блок Народів, це боротьба в таборах, це «люди, на сталь перекуті в огні».
Уявімо собі ситуацію і стан, коли почала діяти ОУН в 30-их роках. Це було молоде покоління, яке десь ще, в основному, в тому дитинстві побачило свої синьо-жовті прапори на вулицях рідних міст і побачило своє українське військо, Січових стрільців, армії Петлюри. Це була коротенька мить – кілька років державності, державності у боях, державності загроженої і, зрештою, державності втраченої. І оцей «біль по втраті України, і гнів, і лють на ворогів» породив покоління і команду Степана Бандери. Я говорю про покоління і команду Степана Бандери. Ще одна характеристика Бандери полягає в тому, що він був талановитим організатором, вмів працювати і творити командно. Це не був якийсь такий яскравий собі лідер-одиночка. Я коли говорю про Бандеру, я говорю і про Ярослава Стецька і про Степана Ленкавського, Дмитра Мирона, Миколу Климишина і Романа Шухевича, Василя Кука, Олексу Гасина і багатьох-багатьох інших. Це було велике мистецтво з яскравих, талановитих, знакових особистостей створити боєздатну міцну команду. Це є відповідність. Інша категорія – це відповідальність. Я добре розумію і переживаю слова Степана Бандери, які він писав в одному листі: «Я відчуваю велику відповідальність за те, що з моїм іменем сьогодні пов’язують цілий національно-визвольний рух. Я почуваю себе не гідним цей визвольний рух презентувати», наскільки у нього була величезна відповідальність за своє ім’я.
Сьогодні ми бачимо дуже багато лідерів, лідерчуків, отаманчиків, які себе намагаються десь продемонструвати, вип’ятити, але вони не розуміють, що таке є відповідальність. Так само сьогодні дуже багато хто, не читаючи Бандери, не вивчаючи Бандери, не знаючи Бандери, публічно називають себе бандерівцями. Одягає символіку, значки, емблеми, прапори, вигукує гасла і вже «бандерівець». І це є безвідповідальність і дискредитація.
Я хочу взяв до рук щойно видану книгу «Перспективи української революції». Це книга праць Бандери. Хочу сказати кілька слів про Бандеру як теоретика та ідеолога. А втім, раджу обов’язково прочитати і осмислити його твори. У своїй передмові до книги Ярослав Стецько написав: Можливо, щойно майбутні історики виявлять, чи Степан Бандера героїкою свого життя, своїми чинами революціонера-націоналіста, лідера визвольної боротьби, а чи своїми ідеями й думками, теорією національно-визвольної революції, своїм вченням більше вплинув на успіх революційної боротьби. проте, ледве чи можна відділити революціонера чину, організатора й прагматика революції від її теоретика та ідеолога!» Абсолютно!
Я скажу, що сучасне покоління істориків, сучасні політики мають сказати – Бандера і як організатор, і як теоретик зробив дуже велику справу. І я знаю, що ця книга є дуже важлива і актуальна. З цією книгою будемо їздити на презентації по різним областям та регіонам, щоби донести з першоджерела правду про Степана Бандеру і правду Степана Бандери – те що він писав, як він думав. Я думаю, що багато уявлень буде змінено в об’єктивну сторону.
Коли ми говоримо про Бандеру, хотілося б сказати й про школу Степана Бандери, про бандерівців. Хто такі бандерівці? Він витворив не просто ціле покоління, а традицію, напрям, стиль, Організацію, культ героїзму, культ жертовності. Я мав за щастя спілкуватися з тими, хто працював з Бандерою, хто знав його. Це Ярослава Стецько, Василь Кук, Іван Равлюк… Я знав тих, хто пройшов школу Бандери. Колись Зеновій Красівський, останній Провідник ОУН (б) у підсовєтській Україні, на запитання: «Пане Зеновію, а от здається, ви такий веселий, безпосередній, такий оптимістичний, що ви нібито і не були ніколи в неволі» жартома відповів «Та, в принципі, хіба якихось 27 років». Це той чоловік, який, здавалося б, в безвихідних і безвиглядних умовах окупації, коли вже ніби все втрачено, коли все безперспективним ніби здавалося, за все своє життя не написав жодної покаянної заяви, нікого не зрадив і тішився цим. В одній своїй статті сказав такі слова: «Я невимовно гордий з того, що я є українським націоналістом».
Ще є сестри Степана Бандери, які лише за те що вони його сестри, були заарештовані і відправлені на заслання. Коли стала незалежна Україна, вони були перевезені до Стрия завдяки Красівському.
Стала Україна незалежною. І нова влада звернулася до них, що вони мають отримати компенсацію від України, на що отримали відповідь: «Нам Україна нічого поганого не зробила, ми за неї страждали, ми за неї боролися, але ми не хочемо тієї компенсації. Нехай ті гроші підуть на кращу справу, бо Україна не така вже багата». Це є жінки Катерина Зарицька, Галина Дидик, Дарія Гусяк (многая літа їй, днями відзначає 97-ліття!), які також чверть століття провели в тюрмах, у Володимирському централі, в засланнях, в концтаборах. І не скорилися… І таких є дуже багато людей. Справжніх бандерівців.
Степан Бандера для нас знаковий тим, що він ніколи не зраджував своїх переконань, не відступався зі своїх позицій, не мімікрував і не підлаштовувався. Він ніколи не відрікався від своєї відповідальності.
На початку 30-х років, коли його заарештували поляки і був суд Львівський, Варшавський процес, Степан Бандера міг би сказати, що міг помилятись, молодий ще, був неправий, ввели в оману, не бачу перспектив – з одного боку Сталін, з іншого боку Польща. Але він вирок смерті прийняв і отримав пожиттєве ув’язнення від поляків. У 1941 році Степан Бандера, після проголошення Акта 30 червня 1941 року, також відмовився капітулювати перед Гітлером, Німеччиною після чого був запроторений у німецький концтабір. 1945-1946 рік – Бандера в еміграції, вже одружився, став батьком. Здавалося можна жити спокійніше, ситніше, затишніше. Але Бандера знову іде на боротьбу, його обирають Головою ОУН і він на Зборі каже: «Дякую, вирок смерті приймаю».
Ми повинні задуматись що є націоналістичний світогляд, світобачення і світовідчуття; не поза, а позиція; не демагогія, а ідеологія і відповідальність. Хотілося б ще раз наголосити на словах відповідність і відповідальність. Нас дуже часто роздирає «триглавий змій», який дуже давно тяжіє над українцями, над нашим суспільством. Це триголовий змій, голови якого називаються «зневіра», «зрада» і «заздрість».
Давайте спільно подумаємо як неймовірно тяжко було в часи підпілля та еміграції Бандері та його соратникам і як є нам тут, у своїй державі. Боротися треба, захищати, будувати. Треба вірити, діяти, перемагати!
Віктор Рог
