Йосиф Сірка
Латинський Великдень в Україні, завдяки терористичним російським і проросійським бандам, приніс українським солдатам на сході України смерть. В той час, коли люди у цивілізованому світі відзначають у церквах Воскресіння Христове, в Україні терористи не припиняють стрільби по „братах у вірі”, не припиняють підступно підставляти міни, якими усіяні поля й дороги на сході.
До методів та способу провадження війни російських та проросійських терористів можна прирівняти тільки терористів тзв. Ісламської республіки. Саме вони перевершують у жорстокості навіть часи середньовіччя. Бандити ісламістів, проти вчення ісламу, обезголовлюють полонених, нищать історичні пам’ятки, культурні надбання тисячолітньої давності.
Російські окупанти , православні тзв. русского миру, в Україні пішли далі ісламських терористів. Вони вивозять устаткування фабрик та заводів, а решту інфраструктури нищать, що є свідченням того, що вони не збираються тут господарювати. Саме це пригадує кінець Другої сваітової війни, коли совєтська армія вивозила з Німеччини та Чехословаччини уцілілі індустрійні устаткування.
Залишають російські бандити міни, на які потрапляють не тільки українські солдати, але й діти та цивільне населення.
Згідно з домовленостями, досягнутими у лютому в Мінську, сторони мають дотримуватися режиму повного припинення вогню. На жаль, досі не було ні одного дня, який би свідчив про дотримання домовленості. Український президент досі твердить про припинення вогню, хоч на час тзв. перемир’я припадає на кожен день один або й більше вбитих.
До сумнівних домовленостей належить ще більш сумнівне твердження про «непереможність» Росії, що є лише блудом, який виправдовує безхребетність деяких політиків, чи диванних генералів.
Фінляндія ще у війні проти СССР 1939-40 рр. довела, що вона, яка була «карликом» проти «велетня», не тільки не дала себе перемогти, але й змусиила ворога відступити. В той час СССР мав майже стільки солдат, як Фінляндія всього населення. В історії чимало прикладів, починаючи від біблійного староєврейського царя Давида (1000 – 960 р. до н.е.), який переміг Ґоліата – велетня-силача з племені філістимлян. Найновіші приклади непереможності духа малих народів є Чечня та Грузія.
Безперешкодна окупація Криму показала не «непереможність Росії» , але підступність окупанта, бо ворог використав момент певного безвладдя, анархії в Україні, в якій за влади Януковича в російських руках була армія, міліція, СБУ. Блискавичний референдум на кримському півострові був лише окозамилюванням, щоб перед світом виправдати аґресію, яку через рік сам Путін визнав перед цілим світом.
Євромайдан прокинув в людях почуття поваги до себе, повернув більшості гідність, яка, виглядало, вже зникла. Добровольчі загони, всенародна підтримка збройних сил України, довели високі моральні риси українців, які не тільки готові покласти життя за Батьківщину, але й вже тисячами поклали життя за те, щоб більше не бути рабами, щоб рухатися у європейську цивілізовану співдружність народів.
Українці мають безліч матеріялів про російську аґресію в Україні, але документи недостатньо використовують у міжнародному суді, чи в інших міжнародних організаціях. Та і дипломати не дуже активно інформують країни свого перебування про злочини РФ по відношенню до України, що не обмежується тільки окупацієюКриму та східної України. Щоденне постачання на війну зброї, бойовиків та реґулярних частин російського війська є й залишається невикористаним арґументом про порушення РФ всяких міжнародних норм.
Заперечення Росією своєї участі у неоголошеній нею війні Україні повинно знайти щоденні докази у ЗМІ не тільки в Україні, але й у цілому світі. Світ вже знає московську тактику заперечення та невизнавання загальновідомих фактів. Під сучасну пору про Голодомор 1932-33 рр. у світі вже знають, поінформований світ і про злочин в Катині 1940, коли совєтські війська розстріляли 21 тисячу польських полонених.
Справа про Катинський злочин дуже нагадує російський злочин на сході України. Британці тримали документи про цей злочин в таємниці, не повідомляли про нього навіть США, бо «не хотіли псувати собі взаємини з СССР». Навіть такий відомий великобританський політик як В.Черчіль та його послідовники «не хотіли псувати взаємин». Щойно при владі «залізної леді» М. Тетчер були оприлюднені документи Катинського злочину. В Польщі оприлюднено 62 британські документи, які стосуються Катинського злочину, вчиненого СССР.
Поведінка Заходу та США зокрема, нагадує колишніх великобританських політиків, які «закривали очі» на злочини комуністичного московського режиму. Наприклад, США і НАТО мають безліч доказів про російську аґресію в Україні (що Путін підтвердив перед камерою у фільмі «Крим. Повернення до дому»). В Нідерландах зібрані беззаперечні докази збиття цивільного малайзійського літака російською ракетною установкою «Бук», полонені російські солдати та офіцери, сотки російських танків та важкого військового озброєння, протиповітряних ракет, модерна російська зброя, яка є тільки на озброєні російського війська та багато інших доказів російського злочину в Україні, ці докази Росія заперечує, а Захід «нехоче псувати взаємин», які і так зіпсуті.
Робити враження, що цього ніхто не бачить – рівноцінне злочинові, бо замовчування злочину є також злочином, а провадити політику, щоб хтось «зберіг обличча», є нічим іншим як замовчуванням злочину. Правду не вдалося приховати великобританським політикам про Катинський злочин, то її ніхто не приховає і про злочини на Донбасі та Луганську. Російські ЗМІ через дезінформацію намагаються ввести світ в оману, щоб люди нікому невірили, що їм вже, частково, вдалося досягти на Донбасі та Луганщині, а нам залишається повторяти правду, щоб вона вивернула брехню.
Злочини проти людяности не мають терміну забуття, а до них належать і злочини пропаґандивної інформації, яку поширють деякі російські ЗМІ. Свято Воскресіння Христового подає нам надії на те, що Той, якого розіп’яли на хресті Воскрес.
Саме це нагадує нам долю України, яку розпинали понад 350 років, але вона воскресла і нема жодної чорної сили православних, чи ісламських терористів, які б могли зупинити це Воскресіння українців. А це слід усвідомити і державним мужам, які повинні керуватися переконанням римських консулів, які закінчували свої звітні промови, коли передавали повноваження після року своїм наступникам, словами: «Я зробив усе, що міг, хто може, нехай зробить краще!»
Незамінних ідолів українці вже мали досить і частині з них і досі бовваніють пам’ятники в українських містах та селах, імена їхні ще й досі знайти в назвах міст, сіл, заводів, вулиць, а очищення від них буде історичною справедливістю, бо тільки раби славлять своїх гнобителів.
5.4.15 р.
