Юрій Щур
Сучасна російсько-українська війна триває вже 10 років, два з яких Україна протистоїть повномасштабному вторгненню. Будь-яка війна має дві складові – власне мілітарну та ідеологічну. Очевидно, що застосування зброї вимагає пояснень. І якщо задача людей військових – стріляти, то інтелектуали мають пояснити – «навіщо».
Ідеологічна компонента «включається» задовго до початку бойових дій. У випадку ж Росії – це відбувається вічно. Неважливо, якого кольору ця держава (білого, червоного, брунатного), її суспільство постійно «електризоване», воно постійно готове до війни. Воно сприймає будь-які обґрунтування необхідності вбивати інших, неважливо чи це «вороги народу», «буржуазні націоналісти» підкорених націй, умовні «терористи» (яких треба «мочіть в сортірє»), або ж «укронацисти», житлові будинки яких можуть бути «законними військовими цілями». Суспільство російське хворе, заражене бацилою імпершовінізму, інфіковане комплексом по відношенню до більш успішних народів. Нема на то ради, «медицина» тут безсила.
Однак, величезна небезпека полягає у тому, що ця бацила «русскоміровська» поширювалася й, що найгірше, далі поширюється українськими просторами. Попри війну, попри трагедії, попри смерть.
У день, коли було оголошено про відставку Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, в українському сегменті соціальної мережі Фейсбук багато проводилося історичних паралелей. Одна із них – Петлюра й Болбочан. Не секрет, що серед шанувальників історії Української революції 1917-1921 років є ті, хто вважають, що розстріл Болбочана став одним із факторів програшу українського війська. Відповідно, виклики сучасної війни спонукають українців озиратися на минуле, шукати відповіді там, де вже нічого не змінити.
Без перебільшення, сучасна війна має багато паралелей з подіями минулого століття. І сучасний недофюрер споконвічних ворогів України черпає натхнення у сталінсько-гітлерівському брудершафті. Бо, згадуючи Крим, Донеччину та Луганщину у 2014 році, зовсім невипадковий каталізатор слів видає «Судетська область», «лебенсраум», «возз’єднання» тощо… А про ідеологеми рашизму зразка 2022-го (що геть усі починаються на «де-») вже й годі говорити.
Росіяни вперто маніпулюють ними ж спотвореними фактами, щоб довести цілому світу, що саме вони і є «біле та пухнасте добро». Замість того, щоби бути ізольованими від цивілізованого світу, вони насаджують свої наративи. Не дивує бажання колективного Заходу слухати цю маячню. Дивує те, що російські ІПСО знаходять благодатний ґрунт в Україні, реалізовуючи класичні сценарії, що застосовувалися ще понад 100 років тому. Те, що відбулося у, здавалося б, традиційно патріотичному Космачі – яскраве тому підтвердження. Як за методичкою, роздмухано ганебний скандал, спрямований проти самої ідеї мобілізації до Сил оборони України.
Кінцевим результатом зриву мобілізаційних процесів в Україні стане тотальне виснаження діючих підрозділів й, зрештою, поразка й втрата суверенітету. Подібне вже робили попередники сучасних росіян – більшовики. Що трапилося з тодішньою російською армією на фронтах Першої Світової – загальновідома інформація.
В реаліях України зриву мобілізаційних процесів, як не дивно, сприяє саме політичне керівництво. Верховний Головнокомандувач, який тривалого часу публічно дистанціювався від ним же призначеного керівника ЗСУ та його команди. Очевидно, що грати роль лідера нації дуже важко, а особливо в часи, коли потенційні передвиборчі рейтинги стають важливішими за зведення з фронту. Саме тому створюється внутрішня напруга «ЗСУ versus народ», в якій президент хоче бути арбітром. Розсудливим «батьком», який всіх примирить. Однак, ця тактика не працює, оскільки «боневтік» – уже не аргумент.
Зараз, коли пишуться ці рядки, тривають кадрові перестановки у вищому військовому керівництві України. Незрозумілі й нелогічні звільнення й призначення. Без пояснень, що однак не дивує. Це ж бо загалом стало візитівкою сучасного політичного керівництва України. Що далі? Буде зрозуміло досить скоро, оскільки політична ситуація «на болотах» та стан справ на лінії фронту в Україні не передбачають кволого й поступового плину.
Можливо, саме зараз війна виходить на той рівень, коли відбуваються вирішальні події.
