Події російсько-української війни знаменують кінець трьох історичних циклів, трьох історичних епох. Перший цикл розпочався в 1945 році після Другої світової війни. Другий бере свій початок 1968 року із відомих повстань студентів й характеризується підйомом планетарної лівизни. Третій історичний цикл стартував в 1991 році після розпаду Радянського Союзу.
Почнімо з першого циклу. Після Другої світової народився новий світ. В основі його легітимності лежить Ялтинська політична парадигма. Її основна риса – це поділ Європи на сфери впливу. Одна частина перебуває під американським впливом, інша – під радянським.
Сьогодні ми є свідками остаточної катастрофи ялтинської політичної парадигми, адже претензії Московії на свою сферу впливу зазнали цілковитої невдачі. Це по-перше. По-друге – з’ясувалось, що під гаслами «боротьби з нацизмом» можна розпочинати загарбницькі війни, планувати та здійснювати геноцид і знищення цілих народів. Тобто можна цілком відкрито практикувати все те, що власне нацизм уособлював. Російська агресія проти України підводить підсумок під цілою епохою, коли «боротьба з нацизмом» легітимізувала все. Відтепер «нацизм» і так звана боротьба проти нього – це бита карта. Путінський режим остаточно скомпрометував і поховав дискурс «боротьби з нацизмом», довівши його до абсурду.
Завершення другого історичного циклу – це криза цінностей, які стали провідними після молодіжних бунтів 1968 року. Оті цінності в основному зводились до поєднання лівацької марксистської ідеології і гедоністичних ідей. Та епоха ознаменувалась революцією в напрямку вседозволеності, підривом столітніх цінностей і гонитвою за минущими задоволеннями. Піком усього цього стали сучасні ідеології саморозкладу, які передбачають самогубство не тільки людини, а й народів та цивілізацій. Йдеться зокрема й про боротьбу з бажанням мати ідеї та деструкцію національної приналежності. Сьогодні ж, коли на порядку денному стоїть багнет, коли війна стала реальністю, уже зовсім не до гедонізму.
Лівацькі ідеології продемонстрували абсолютну неспроможність протистояти тим загрозам, які генерує путінський режим.
Третя історична епоха, початок якої датується 1991 роком, характеризувалась тотальним русофільством. Давайте назвемо речі своїми іменами. Всі попередні 30 років колективний Захід розгодовував Московію та поблажливо гладив її по голівці. Росію заливали грошима, йшли їй на поступки, мирилися з її бажаннями та вимогами, виправдовували її злочини. Усе це подавалось під соусом того, що «цим людям потрібно допомогти». Мовляв, у московитів стільки недоліків, бо вони тільки вийшли з комунізму, зате так-сяк пробують будувати демократію і з часом обов’язково засвоять хороші манери – перестануть врешті шмаркатись в штори й витирати руки об стіни. Насправді усі ці друзі Росії за три десятиліття виростили чергового монстра, який нині погрожує знищити всю планету.
Водночас Росія сама почала копати собі яму.
Путін втрачатиме навіть найвірніших союзників. Процес ізоляції Росії від решти світу уже не зупинити. Навіть найближчий до Путіна режим, лукашенківський, починає частково дистанціюватись. Вельми показовим стало нещодавнє інтерв’ю білоруського самопроголошеного президента. Якщо ще в лютому Лукашенко стверджував, що вони за кілька днів дійдуть до Ла-Маншу, то тепер починає давати задню. Мовляв, Білорусь виступає проти війни, вважає неприпустимим використання ядерної зброї і взагалі – нікому не погрожує й навіть не здатна кому-небудь загрожувати. Така зміна риторики близького соратника Путіна є вельми показовою.
Загалом можемо констатувати позитивні для нас і вельми негативні для Кремля тенденції. Йдеться як про військову, такі і стратегічну, геополітичну й геоекономічну складову.
Події російсько-української війни прозвучали дуже гучним сигналом до пробудження.
Гряде новий світ.
Україна в цьому новому світі відіграватиме дуже серйозну роль. Потрібно розуміти, що Україна стала уособленням архетипічної історії – Давид переміг Голіафа. Це не минає просто так, адже таких прикладів в історії не так уже й багато.
Маємо всі приводи для оптимізму. Подивіться бодай на те, яким тоном сьогодні Україна говорить зі світом. Цей тон зовсім інакший, аніж в усі попередні десятиліття. Немає плазування, грубих лестощів, немає бажання сподобатись чи боязні когось образити. Мало того, деякі авторитетні країни регулярно отримують від нас ляпаси. Йдеться передусім про Німеччину. Скажу більше, складається враження, що через ці ляпаси до неї врешті починає щось доходити. З епохою плазування, випрошування і скромного стояння в сінях покінчено. Ми повертаємо собі своє первородство, своє місце в цивілізованому світі.
Все більше людей починає усвідомлювати, що путінський режим остаточно забрехався. А у пропаганді відрита брехня вважається дуже поганим тоном і водночас тривожним сигналом. На відкриту брехню ідуть тільки тоді, коли правда пече.
Постійна брехня – це ознака того, що в противника дуже серйозні проблеми. Це ще один привід вірити у те, що дуже скоро ми почнемо очищати території Півдня і Сходу від московських загарбників. Так, для цього потрібен час, однак чим краще буде підготовлений контрнаступ, тим ефективнішим буде розгром московських військ.
Андрій Холявка
