Сепаратизм на Сході України: Росія продовжує наступ

Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

ІІ. Аналітична довідка

У неділю 6 квітня учасники проросійських мітингів захопили приміщення Харківської та Донецької обласних державних адміністрацій (ОДА) і Луганського управління Служби безпеки України (СБУ). 7 квітня протестувальники в Донецьку проголосили створення Донецької республіки, висунули вимогу провести місцевий референдум щодо входження до складу Росії та пригрозили запросити російські війська, якщо українська влада проігнорує їх. 8 квітня правоохоронці звільнили Харківську ОДА, заарештувавши при цьому близько 60 учасників недільного захоплення. 12 квітня в кількох містах Донецької області з’явилися російські військові без розпізнавальних знаків, які захопили місцеві відділення міліції. Центральна влада у відповідь оголосила про проведення антитерористичної операції.

Хто і чому захопив адміністративні

будівлі в містах на Сході України?

Чи загрожує Україні подальший розкол?

Активізація протестних акцій із сепаратистськими гаслами в містах Східної України наступила після періоду відносного затишшя, коли нова українська влада, здавалося, вже взяла контроль над цими регіонами. Очевидно, що, як і раніше, недільні акції були інспіровані російськими спецслужбами, які не полишають надії розхитати територіальну цілісність України. Втім, на відміну від окупації Криму, діяти в східних регіонах України їм доводиться обережніше, зважаючи і на суттєво меншу підтримку сепаратистських ідей серед місцевого населення, і на загрозу посилення міжнародних санкцій проти Росії в разі подальших кроків із втручання у внутрішню політику України. «Російський» слід у захопленні адмінбудівель на Сході України став очевидним, коли їхні учасники один за одним висунули вимоги за сценарієм, аналогічним до кримського: проголошення незалежності, місцевий референдум і – за потреби – запрошення російський військ для контролю за його проведенням.

Донедавна ключова відмінність нової ситуації полягала у відсутності російських військ у цих регіонах, які стали головним інструментом відокремлення Криму від України. Їх поява стала свідченням, з одного боку, низького порогу чутливості Володимира Путін до запроваджених міжнародних санкцій щодо Росії і, з іншого боку, непрофесійної роботи українських силових структур, які не змогли винести правильні уроки зі втрати Криму та запобігти інфільтрації ворожої армії. Втім, видається, що у випадку Донецької – і, можливо, Луганської – області Росія не наважиться піти на пряму анексію, намагаючись натомість перетворити цей регіон у друге Придністров’я з невизнаним місцевим керівництвом, яке буде повністю підконтрольне Москві. Союзниками Кремля у цьому можуть стати представники місцевих еліт з Партії регіонів, які вже намагаються використовувати сепаратистські акції для шантажу центральної влади, передусім Рінат Ахметов і Олександр Єфремов.

Зрозуміло, що в протестних акціях і захопленнях будівель у Донецьку та Луганську брали участь не лише представники сусідньої держави, а й місцеві громадяни. Однак одразу кілька важливих факторів не дозволяють назвати ці події справжнім народним протестом. По-перше, кількість їх учасників протягом цього часу була дуже невеликою і не перевищувала 2 тисяч осіб. Зрештою, цьому є цілком логічне пояснення: у двох регіонах Донбасу лише 18% громадян прагнуть від’єднатися від України¹ і приєднатися до іншої держави, тоді як для більшості сепаратизм є неприйнятним явищем. По-друге, невдоволення тих донеччан і луганчан, які зараз протестують у центрах своїх міст, навряд чи зумовлено конкретними діями нової влади, яка мала у своєму розпорядженні лише півтора місяці, а має інше потужне підґрунтя – невдоволення власним соціально-економічним становищем, яке створювалося не один рік і руками різних політичних еліт. По-третє, протестні акції досі не змогли висунути обґрунтованих вимог до влади, які б не виходили за межі легального поля і могли би стати предметом осмислених переговорів між конфліктуючими сторонами.

За такої ситуації поведінка влади має бути достатньо збалансованою, аби, з одного боку, припинити сепаратистські провокації в Донецьку й Луганську а, з іншого – не спровокувати подальшого відчуження жителів південно-східних областей. Для цього доцільним було б розробити окремі стратегії щодо двох категорій учасників заворушень: місцевих жителів, які прийшли висловити свій протест, і озброєних осіб, які утримують під контролем адмінбудівлі. Дії щодо першої категорії мають бути спрямовані на жителів південних і східних областей у цілому, передусім тих, хто досі не сприймає перемогу Майдану й нову владу. Вони, вочевидь, мають полягати у розробці та втіленні конкретних планів децентралізації влади, яка би призвела до перерозподілу повноважень і фінансів на користь місцевих громад і органів місцевого самоврядування. Подібна реформа вже давно назріла і повинна не лише підвищити рівень участі пересічних громадян в управлінні справами своїх регіонів, а й нівелювати антагоністичні настрої жителів Півдня і Сходу до центральної влади. Крім того, слід суттєво посилювати інформаційну кампанію, спрямовану на переконування жителів східних і південних областей у необхідності основних політик, які здійснюють на центральному рівні. Це стосується насамперед соціально-економічної політики, але також і особливо чутливих для громадян цих регіонів – мовної та зовнішньої.

З іншого боку, взаємодія з озброєними учасниками захоплень і місцевими найманцями, і російськими військовими – повинна мати на меті їх нейтралізацію. На відміну від ситуації в Криму, коли українська влада робила все, аби не допустити кровопролиття та заручитися максимальною підтримкою міжнародної спільноти, ситуація на Донбасі потребує рішучих і негайних дій. З одного боку, повторне потурання російським військовим може мати катастрофічні наслідки для цілісності української держави та загрожує повною втратою контролю центральної влади над регіонами. З іншого боку, підтримка України міжнародним товариством вже достатньо висока, аби українська влада могла спиратися на неї, даючи відсіч російським окупантам. Найближчі дні мають дати відповідь на запитання, чи зумів Київ за час, що минув з анексії Криму, підготуватися до спроб повторити подібний сценарій в інших регіонах.

Висновки

Таким чином, захоплення стало черговою акцією, спровокованою та організованою російськими спецслужбами і частково підтриманою місцевими жителями. При цьому новий сценарій Росії полягатиме радше у створенні підконтрольних собі квазідержав з маріонетковими урядами, аніж повноцінній анексій. За наявних умов українська влада в короткостроковій перспективі зобов’язана вдатися до акцій з нейтралізації російських окупантів, а в довгостроковій – розпочати реформу децентралізації та проводити активну інформаційну кампанію на Сході країни.

Received: from [email protected] by frv32.fwdcdn.com; = [email protected] Mon, 14 Apr 2014 11:01:05 +0300