Йосиф Сірка
З книжок (новела Р.Л.Стівенсона «Химерна пригода з доктором Джекілом») та фільмів (зокрема кримінальні пригоди)знаємо, що існують люди, яким ставлять діаґноз – «дисоціативний розлад ідентичности», або «розлад множинної особистости». Згідно зі словником: «Множинна особистість—психічний феномен, за якого людина поводиться так, ніби володіє двома або більше різними особистостями , або еґо-станами. Кожна альтер-особистість у такому випадкові має власні патерни-сприймання та взаємодії з довкіллям». Згідно з дослідженнями, дисоціація — психіатричний стан, який можна прослідкувати вже у ранньому дитинстві, певний час ставили під сумнів. Сьогодні вже нема сумніву, що дисоціативний розлад ідентичності є крайнім проявом дисоціації — механізму психологічного захисту, при якому людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби це відбувається з кимось стороннім.
Оскільки множинна особистість – психічний феномен, коли людина поводиться, мовби вона володіє двома або й більше різними особистотями, то це викликає дуже поважне запитання до українських парламентарів. Зважаючи на те, що саме за період повноладдя, якого зазнала вперше в історії незалежної України, нашвидко організована партія під назвою Слуга народу, відбулась не тільки тотальна зміна держкадрів, але й державної політики, то ми змушені звернути увагу усіх виборців на проблему «множинної особистости».
Якщо би йшлося про появу лише одної особи, яку б підозрювали, що вона РОЗДВОЄНА ОСОБИСТІСТЬ, то ми б цю справу не порушували, але попросили б фахівців зайнятись лікуванням, чи допомогою такій особі. Але справа в тому, що синдром роздвоєности особистості спостерігаємо у більшості членів депутатської фракції Слуги народу у ВР України.
Дуже можливо, що нашвидкоруч оргінізована партія СН 2019 р., не була готова до абсолютної більшости у ВР, що й вплинуло на те, що зголошувалися до неї не ті, які розуміли значення слів «слуга народу», але ті, які бачили можливість швидкого збагачення, якого зазнали вже деякі депутати минулих скликань ВРУ. Отож, проблема була запрограмована вже від самого початку, бо гасло «Слуга народу» нагадувало «історичне» «Вся власть советам», чи «Пролетарі усіх країн єднайтеся!»
Тобто, популістські гасла принесли «совєтам» владу, а «слугам» – абсолютну перемогу у ВР України, а разом з президентом, і владу. І саме з владою у «слугів» трапилося непорозуміння, на жаль, не тільки у «рядових» депутатів більшости, але й у її керівників. І саме на них можемо побачити виразно і незаперечно ознаки «Множинности особистости».
Найпереконливішим прикладом нашого спостереження, стосовно прояву «роздвоєння особистости», є задокументована участь у передвиборчій діяльности (заявах) голови парламентської більшости Давида Арахамії. Його передвиборчу обіцянку пригадав журналіст «Української правди» Ткач, якому вдалося довести, що передвиборчу обіцянку – боротьби з корупцією та іншою несправедливістю, депутат цілковито «призабув», чим викликає підозру, що у нього проявився дисоціативний розлад особистости.
Журналістські розслідування М.Ткача, стосовно голови більшости у парламенті довели, що пан Арахамія цілковито необізнаний зі своєю функцією в парламенті. У будь-кого викличе підозру, якщо голова парламентської більшости ходить на «вечері» з представниками політичної партії (представник ОПЗЖ Абрамович), яка відверто (навіть у ВР України) виступала на захист аґресора, який провадив війну вже з 2014 р. з Україною. Та і зустрічі з оліґархами (Коломойським) перед проведенням голосування (конкретно – за заміну голови ВР Д.Разумкова).
Виправдовування Арахамії перед Ткачем, мовляв, він зустрічається з усіма фракціями, окрім Европейської солідарности, є прямим свідченням того, що він таки «носій» ідентичности іншої особистости, яка має «друзів» з ворожого табора, з якими ходить на обіди, вечері, а, може, і сніданки. Це підтверджує і те, що він використовував два рази літак, який зараховують до власности оліґарха Фірташа, щоб полетіти, випадково, до міста перебування оліґарха . І цей випадок лише підтверджує, що «роздвоєний» голова більшости ВР України літав під іншою уявою своєї особистості.
М.Ткачеві вдалося звернути увагу слухачів-читачів на явище «множинної особистости» через допитливість журналіста, який своїми питаннням, цілковито несвідомо, виявив у голови більшости українського парламенту синдром дисоціативного розладу ідентичности, яке можемо прослідкувати у більшости депутатів Слуги народу у ВР, які, згідно з твердженням Д.Арахамії, вже позбулися «практики» взяток у конвертах за голосування законів, що, в жодному разі, не може асоціюватися зі статусом депутата ВР Слугів народу.
На жаль, риси «множинної особистости» не обмежуться лише Арахамією та фракцією СН, їх можна зустріти майже у всіх фракціях та навіть у самого ґаранта Конституції – президента Володимира Зеленського. Його передвиборчі обіцянки: покінчити з куміством, побороти корупцію, приборкати оліґархів, запровадити нові форми управління, молоді кадри, зреформувати судову систему та СБУ, зліквідувати бюрократію, побудувати дороги, підвищити платні та закінчити війну і багато іншого, закінчилися обіцянками.
Радник Зеленського у перші місяці його президентства Ґео Лерос, тоді депутат ВРУ (фракції СН), в інтерв’ю блоґера та письменника О.Дроздова, заявив, що у перші місяці свого обрання президентом, В.Зеленський справляв твраження, що він хоче все обіцяне довести до дії протягом свого президентства. Та все змінилося після його таємної «відпустки» в Омані, яку йому організував Андрій Єрмак.
Ґ.Лерос та колишній КГБіст Ю. Швець, який після 1990 р. залишився у США і займається політолоґією вважають, що саме зустріч Зеленського з Патрушевим в Омані стала переворотним пунктом у зміні поведінки президента Зеленського. Раптова зміна уряду та ОП, яка настала зі заміною голови офісу А. Богдана на А.Єрмака вже тоді викликала певні підозри, але ніхто не вірив, що Зеленський міг настільки нерозуміти небезпеки зустрічі з другим номером Кремля.
З головуванням Єрмака в ОП, вибір та призначення на держпосади проводилися і проводяться не за знаннями, фаховістю, обізнаністю в державному управлінні, але за невідомими критеріями самого Єрмака. Поява магнітофонних записів, про торгування братом Єрмака посад, залишилася не розслідуваною, а за їх виявлення Ґ.Лерос був виключений із парламентської фракції СН. А касетні записи з часом забулися.
Повномасштабне вторгнення РФ до України виявило, що президент Зеленський цілковито по іншому зреаґував на аґресію, ніж його найближчі друзі – посадовці. Про Єрмака та І. Баканова досі невідомо, де вони були у перші дні нападу, а президент виявився вірним своїм виборцям і не залишив країну, як цього очікували окупанти та багато-хто з «друзів», які «рятували себе»! Президент, Верховний головнокомандувач Зеленський зрозумів, що може цілковито довіряти ЗСУ та добровольцям Тероборони.
Протягом півроку Зеленський виріс із коміка на українського політика, який своїм патріотичним закликом боротися з московським злом здивував не тільки світ, але й громадян України. Таким чином, Зеленський багатьом пригадав, що президента України не слід ототожнювати з владною партією, якої деякі члени шукали захист перед аґресором за межами країни. Разом з тим, ми змушені спостерігати за вчинками іншого президента Зеленського. Того, який приховував зраду про операцію тзв. Ваґнерівців, чи безкарно толерував спробу Єрмака «леґалізувати» ОРДЛО, бойкотування призначення нового керівника САП, переслідування патріотичних службовців ЗСУ та добровольців-волонтерів, переслідування патріотичних телеканалів, толерування корупції у власній партії, стосовно голосування та багато іншого, що, у свою чергу, засвідчує те, що на чолі країни знаходиться людина, яка має багато ознак множинної особистости.
При тій нагоді не буде зайвим пригадати важливість медичної перевірки перед кожними виборами не тільки кандидатів на президента, але й до ВР. Якщо візьмемо до уваги те, що Д.Арахамія, як голова більшости в українському парламенті, може діяти під впливом дисоціативного розладу ідентичности, що може пояснювати його дружбу з членами партії, яка є прямим пропаґандистом Кремля у ВР України, то можна й зрозуміти, чому Зеленський не може звільнити Єрмака – він вірний приятель, який (згідно з твердженнями Лероса, Швеця та ін.) організував йому зустріз другою особою Кремля, а це для другого (роздвоєного) Зеленського було свідченням сили та здібностей, які Зеленський не забує майже щодня згадувати. І чи не в цьому криється прихована множинність особистості, яка нездатна реаґувати на вимоги друзів, партнерів, які знають президента-патріота й борця за свободу та демократію і прирівнюють його до Черчіля, але, виглядає так, що ця «половина» Зеленського ґлобальних друзів не реєструє!
26.9.22
