«Роскосмос» в туманності Андромеди

Тарас Колісник, журналіст

Космічну галузь Росії сьогодні можна віднести до найуразливіших сфер, котрі потерпають від санкцій країн Європи та Америки. Можливості реалізувати низку запланованих і вже профінансованих проектів «космічно» віддаляються на невизначений час.

В суботу, 12 березня, російське інформагентство «Інтерфакс» повідомило http://www.interfax.ru/russia/498197 про зупинку запуску ракети-носія «Союз-2.1б» з апаратом дистанційного зондування Землі «Ресурс-П». На сайті «Роскосмосу» представники агентства до цього додали: під час старту «Союзу» відбулося автоматичне відключення двигуна. Це – черговий випадок з цілої низки інших прикладів, що виявляють реальний стан російської космічної галузі та її імпортозалежності. Проте не варто забувати, що за такими подіями та інформуванням про них самою «невезучою» країною – стежить увесь не лише галузевий, а й політичний світ.

Трохи раніше – в лютому цього року – той же «Інтерфакс» з посиланням на джерело в Міноборони РФ повідомив http://www.interfax.ru/russia/495385 про існування проблем з елементною базою у супутників військового призначення. «Проблеми з імпортозаміщенням, і, зокрема, по лінії електронної компонентної бази, привели до значного збільшення маси апаратів типу «Сфера-В». Вийшло так, що існуючі сьогодні у Росії ракети-носії «Протон-М» і «Ангара-А5» не в змозі вивести на високоеліптичну орбіту супутники цього типу в новій, російської комплектації», – йдеться у повідомленні.

Діватись нікуди, авторові цих рядків доведеться навести певні галузеві тонкощі російського космобудування, котрі мало відомі широкій аудиторії. Намагатимемось подати проблеми цієї сфери у, так би мовити, «популярному» стилі.

Справа в тому, що функція певних супутників, зокрема, військового призначення, – це, різні дослідження, в тому числі – передавання команд щодо застосування стратегічних ядерних сил. Схема проходження сигналу включає в себе також підводні човни. На сьогодні Росія має на орбіті чотири апарати «Меридіан», що забезпечують зв’язок в районі Північного морського шляху. Але, так би мовити, «недоліком» існуючої системи є неповне охоплення регіону. Тож, свого часу було вирішено замінити їх одним апаратом, якого було профінансовано і розроблено. «Сфера» повинна була вирішити цю проблему. Такі апарати «начинено» надскладною електронікою – компонентною (або елементною) базою, що забезпечує і зв’язок, і виконання різноманітних функцій. До цього часу Росія використовували імпортну компонентну базу, яку закуповувала і західних країн за чималі кошти. В цьому році росіяни змушені були застосувати свою базу. А це, як уже повідомлялося, призвело до значного збільшення самої маси апарату «Сфера-В». Ось ракети-носії «Протон-М» і «Ангара-А5» не змогли її вивести.

Який можливий вихід? Потратити ще кошти і розробити нові «Меридіани». Що ж, фахівці проаналізували фінансовий бік справи і часовий фактор. А вартість ліквідації «недоліків» елементної бази чимала. Це – 22 млрд. руб. (14 млрд. – на нові «Меридіани» і 8 – на засоби виведення їх на орбіту). Тепер доведеться перенести строки початку виведення їх на орбіту – з 2018 року на 2021-й, а, можливо, і на пізнішу дату. Розробка відповідного носія («Ангара – А5»), за словами глави «Роскосмосу» Ігоря Комарова, повинна завершитися в 2021 році. Однак голова науково-технічної ради «Роскосмосу» Юрій Коптєв і представники державного космічного науково-виробничого центру імені М.В.Хрунічева назвали пізніші дати – 2023-й і 2024-й роки відповідно.

Та проблема в тому, що ця обставина являє собою тільки вершину айсберга. Імпортозалежність російської космічної галузі набагато сильніша, ніж зазвичай прийнято вважати.

Російські аналітики згадують, що з двадцяти запущених апаратів власне російськими були лише два – виведені у 1994 і 1996 роках. Решта – зі спільною або тією ж компонентною базою, або з чужими ракетами-носіями – за контрактами з французами, німецькими, італійськими, американськими і канадськими і японськими компаніями. Практично це фірми тих країн, що застосували санкції до Росії через її дії в Україні. Росіянам нічого не залишається, як постати перед тим фактом, що їхня космічна галузь давно має вельми потужний «офшорний» характер. Неважко здогадатися, до чого це призведе в умовах санкцій.

Справа ще в тому, що апарати, котрі виводяться в космос, повинні бути «радіаційно стійкими» – за галузевою термінологією. Адже космос є сферою надзвичайних загроз для електроніки. Скажімо, щоб запустити апарат на 10 тис. км. віддалення від Землі і глибше, потрібно врахувати, що радіаційне опромінення «там» таке, що вся електроніка цих апаратів просто згорить.

На сьогодні Росія не може сама начинити апарати власною радіаційно-стійкою електронікою. Чим же обернулися санкції прихильників України для «Роскосмосу»?

У список забороненого до постачання устаткування потрапили радіаційно-стійкі мікросхеми, електроніка, призначена для роботи при температурах вище 125 °C або нижче -55°C (межі класу military), надширокосмугові системи радіозв’язку. Також заборонені поставки будь-яких готових штучних супутників Землі (ШСЗ), При цьому, якщо обмеження на поставки засобів зв’язку мають «вузькоспрямовану» дію, то заборона на поставки радіаційно-стійкої електроніки має більш глобальне значення.

Найбільший постачальник «космічної електроніки» – Honeywell (США), інші великі гравці – Aeroflex (США), Atmel (США), Xilinx (США) Actel (США) і т. Д. Однотипна «прописка» не випадкова – Штати традиційно лідирують в розробках радіаційно-стійкої елементної бази. За словами генерального директора російського АТ «Інформаційні супутникові системи імені академіка М.Ф.Решетньова», Миколи Тєстоєдова «імпортна електронно-компонентна база в наших супутниках складає від 25% до 75% – саме по радіоелементах; на військових – менше, на комерційних – більше. З цієї зарубіжної електронно-компонентної бази американська становить десь 83-87%. І не тому, що вона найбільша в світі, а просто ми в своїй продукції використовуємо тільки кращі, тільки найсучасніші за функціоналом елементи». Про це він сказав в інтерв’ю інформагентству РБК.

Варто тут повідомити про ще один фактор. В багатьох зарубіжних системах присутній інший, скажімо, американський компонент. І ця присутність неминуча. Якщо тепер до списку поставок в РФ включено і заборону на «спеціальну» електроніку європейського виробництва, то як наслідок – проблеми російського космосу через заборону імпорту мають великий і важко вирішуваний характер. Для прикладу, окремі проекти («Акварель» за угодою з EADS) було зірвано, за інформацією агентства.Bloomberg, через заборону на поставку радарів з АФАР. Ситуація з власне космічними компонентами виглядає нітрохи не краще. Наприклад, виникла ситуація з штучними супутниками Землі системи «Гонець» (низькоорбітальна система супутникового зв’язку, апогей 1000 км). Президент компанії-виробника Дмитро Баканов розповів, що були представлені два альтернативних варіанти цього космічного апарату. Обидва варіанти передбачали приблизно 90% імпортних комплектуючих. Зрозуміло, гостро виникло питання: чи є гарантії поставок для всіх включених комплектуючих? Гарантій немає, – відповіли проектанти.

Ось ще один приклад. Директор інституту астрономії РАН Борис Шустов розвовів, що «Англійці (компанія «E2V») роблять приймач випромінювання самі, але електронну «обмотку» з радіаційно-стійких комплектуючих – з використанням американських деталей. Дозволи на експорт цих деталей в Росію вони отримати не змогли. «Англійці нас запевняють, що необхідні деталі зможуть зробити самі, але попросили дозволу продовжити термін дії контракту на півтора року». На практиці запуск апарату, який спочатку планувався на 2015-16 рр., було перенесено на 2021-й рік.

В листопаді минулого року стало відомо і про перенесення через ті ж причини строків запуску системи супутників «Арктика» (гідрометеорологія, зв’язок, радіолокація – бюджет 68 млрд. руб.). Як і «Сфера», ці супутники мали бути на високоеліптичних орбітах. Офіційно запуск тепер перенесено на 2017 рік.

Наразі російський космос ще тримається на старих запасах «заборонених» імпортних комплектуючих. Однак, за словами Тєстоедова, «під ударом опинилися ті супутники, які ми повинні зробити і запустити в період з 2016-го по 2018 рік». На 2019 р. намічено повністю позбутися від «критичних компонентів». При цьому ризики невдалого позбавлення цілком прозорі – їх прикладом служить досить швидка «смерть» ранніх супутників «ГЛОНАСС» та історія місії «Фобос-Грунт», які використали 62% комплектуючих, що не відповідають вимогам категорії space і завершилася закономірним провалом.

Найбільш уразливими в цьому випадку виявилися високоорбітальні супутники, які постійно або тимчасово перебувають за межами поясів Ван-Аллена. Це, наприклад, російські супутники зв’язку на геостаціонарних (35786 км) орбітах, включаючи деякі комплекси типу «Експрес» і «Ямал», супутники системи «Глонасс» (19100 км), «Арктика», «Сфера».

До всього додається, м’яко кажучи, неправдивість обіцянок та прогнозів російських чиновників, що мають стосунок до космічної галузі. Так, . генеральний директор компанії «Російські космічні системи» Андрій Тюлін, у серпні минулого року заявляв, що російські виробники здатні за багатьма позиціями замінити імпортну комплектацію. «Вони не дотягують до параметрів space і military, але ми знайшли спільні рішення, як це виправити», – сказав він в одному з інтерв’ю.

Проте насправді ситуація виглядає дещо інакше. Проект з виробництва радіаційно-стійкої електроніки («Ангстрем Плюс») було схвалений Мінпромторгом РФ в 2010 р, і перша продукція повинна була з’явитися в 2011-му, проте на кінець 2014 р. виробництво так і не почалося, а відповідальна за проект «Роселектроніка” не змогла повідомити нічого про терміни його запуску (до речі, основним акціонером «Роселектроніки» є «Ростех», очолюваний О.Якуніним). У листопаді 2015 р з’явилося повідомлення, що «Інформаційні супутникові системи ім. Решетньова» разом з підприємством «Ангстрем»створили для навігаційних супутників «ГЛОНАСС-К2 «мікросхему, яка замінить електроніку американської фірми «Actel»». У лютому з’явилося повідомлення про початок випробування «макетних зразків сучасної силової радіаційно-стійкої електроніки». Повідомлялося також, що після закінчення цих робіт стане можливим замінити на вітчизняну до 90% іноземної мікроелектроніки». Навряд чи варто нагадувати, що основним постачальником комплектуючих для «Глонасс» є аж ніяк не «Actel». Та й силова електроніка – не зовсім те, що становить основну проблему – поготів, вона, в основному, не підпадає під санкційні обмеження.

А як поводяться з комплектуючими для супутників ті ж галузі в інших країнах? Вони хіба що – геть «імпорто не-залежні»? Гаразд, для прикладу, візьмемо американців. У них ракетоносія було розроблено власного – відому систему шаттл. Але це дорожче за витратами, тож американці з метою економії і вирішили купувати у відсталої Росії давню розробку цієї «рами» півстолітньої давності. Це дешевше: покійний СРСР це за них вже зробив, зазнавши величезних витрат, які давно списані і які ніким тепер не враховуються. А злегка перероблені для американців двигуни продаються росіянами наче з чистого аркуша – в економічному сенсі. Та й то – росіяни ж продають їм двигуни тільки для одного типу ракет («Atlas»), до інших своїх ракет американці спокійнісінько зробили двигуни самі («Delta IV»).

…Як бачимо, гострота всіх проблем «Рокосмосу» нині в тому, що в найближчі навіть 5-10 років російське виробництво не зможе запропонувати більш-менш рівноцінну заміну західному космічному імпорту. Тому цій галузі доведеться змиритися з різким погіршенням основних характеристик космічних апаратів.