Ядерна загроза людству суттєво зросла. По-перше, нерозповсюдження ядерної зброї стало скоріше добрим побажанням, а не реальністю. Ядерний клуб на планеті повільно, але неухильно розширюються. Тепер до нього належить вісім держав: США, Росія, Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Північна Корея. Можливо, Іран уже наближається до створення зброї масового враження. Можливо, Ізраїль. Принаймні прем’єрка Ізраїлю Голда Меїр колись сказала: “Ми не маємо ядерної зброї. Але якщо на нас нападуть – ми її застосуємо”. Можна розуміти як завгодно. Але офіційна влада цієї країни наявність нуклеарної зброї не підтверджує і не заперечує.
Усі ядерні держави поводяться пристойно, в межах міжнародного права, не погрожують цим своїм арсеналом, не залякують і не шантажують інші країни. Крім двох – Росії і Північної Кореї. У них ця зброя зі зброї стримування перетворилася на зброю залякування й шантажу. Той таки північнокорейський диктатор Ким Чен Ин більш-менш регулярно стріляє ракетами в напрямку Японії. Немає жодних гарантій, що з часом ці ракети (з технологічною допомогою РФ і Китаю) не стануть спроможні долітати до Каліфорнії… Поки що пхеньянський режим, періодично отримуючи харчі для голодуючої КНДР, заспокоюється. РФ постійно натякає Заходу (і в першу чергу США), що якщо їй не дадуть розправитися з Україною, то вона застосує ядерну зброю. Характер лідерів цих двох країн змушує чекати найнеприємніших дій з їхнього боку. Не будемо поки що чіпати Кима, але вождь держави, що зараз веде війну проти України, справляє враження дуже неадекватної особистості. Він має схильність наполегливо докладати зусиль навіть там, де не перемагає, а постійно програє. Впертість гідна кращого застосування. Це типово для маніяка. Колись голова Верховної Ради України Іван Плющ, коли відповідні сили в парламенті чи то п’ять чи то шість разів намагалися проголосувати відновлення щойно забороненої комуністичної партії і регулярно провалювалися, виголосив вікопомну фразу: ”Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе”.
Маніяк буде „пхати”, допоки не виздихає, бо він маніяк. Справді, в 2004 році Путін двічі привітав Януковича з перемогою на президентських виборах. У 2014 році напав на Україну але зміг відкусити лише 3 адміністративні одиниці, дві з них у стані війни. У 2022 році знову організовує вторгнення в Україну і замість обіцяних 2-3 днів воює набагато довше.
Хоч би як воно там було, проте абсолютно очевидно, що РФ і КНДР не є відповідальними власниками зброї масового враження.
Таким чином, вони є реальною загрозою людству, котре не може спокійно існувати під постійним страхом глобального ядерного зіткнення. Варто нагадати, що будь-яке локальне використання такої зброї неминуче призведе до світової війни. Отже, перефразовуючи диктатора Сталіна, „є зброя масового враження – є проблема. Нема її – немає проблеми”. Таким чином, у будь-якій спосіб людство в ім’я своєї безпеки повинно позбавити РФ і КНДР ядерної зброї. Головне, звичайно, Росію. Бо ракетно-ядерний потенціал Північної Кореї абсолютно неспівставний із воєнним потенціалом Росії.
Ситуація погіршується тим, що в РФ практично немає суспільства як такого і громадської думки. За 23 роки путінської диктатури виховано нову людність, що підтримує будь-які, навіть самогубні, кроки диктатора, що опанував усі засоби пропагандистського впливу на маси. Успіх путінської пропаганди пояснюється певними особливостями російського менталітету і національної ідентичності, про що писав Нобелівський лауреат академік Іван Павлов ще у 1932 році в статті «О русском уме»: „Мушу висловити свій сумний погляд на російську людину – вона має таку слабку мозкову систему, що не здатна сприймати дійсність як таку. Для неї існують тільки слова. Її умовні рефлекси координовано не з діями, а зі словами”. Тому цей народ є справжнім подарунком для всіляких пропагандистів, бо, спираючись на ЗМІ, йому можна навіяти будь-що. І навіть власне самогубство, обіцяне владою, він сприйме схвально.
От чому позбавлення Московії ядерної зброї є категоричним імперативом виживання людства…
Ігор Лосєв
