Цю книгу варто прочитати в якості всеобучу, аби знати, як неомарксизм проник в усі пори життя сучасного західного суспільства й на чому він базується сьогодні.
За винятком авторського аналізу філософської частини сучасного неомарксизму, вона загалом читається легко й дає багато повчальної поживи для розуміння на перший погляд безневинних, але насправді катастрофічно загрозливих його проявів в Україні.
Щодо складної філософської частини, то закономірно, що автор, аналізуючи текстуальний масив «машини абсурду» Сартра, Фуко, представників так званої «франкфуртської школи» Лукача, Адорно, Хабермаса та ряду інших просто не в змозі був спростити його для пересічного розуміння. Зате головні руїнницькі соціально-політичні, історичні та культурологічні концепції сучасних лівих він нищівно оголив у всій їх сороміцькій суті. Зрештою, вже сама назва книги про це свідчить – дурні, шахраї і палії.
Сучасні ліві в своїх писаннях послуговуються двома головними категоріями – «визволення» і «соціальна справедливість». «Визволення» означає звільнення суспільства від традиційних соціальних інституцій через їх тотальне руйнування, а «справедливість» – це махрова зрівнялівка в перерозподілі благ незалежно від їх походження. Зазвичай вони вже не оперують категорією «революція», однак свої зусилля спрямовують на таку зміну права й державних інституцій, аби домогтися ось того «визволення» і «соціальної справедливості».
Один з головних напрямків дії «нових лівих» – це переписування історії з подвійною метою: винайдення у всьому її перебігу наявності «класової боротьби» і оббілювання трагічної практики втілення комуністичних ідей (Е. Хобсбаум). При цьому вони наголошують на доцільності «переписування» історії і «перезаснування» держав через їх нібито «ганебне минуле».
Відмінність американських «нових лівих» у тому, що вони цураються догматичних марксистських конструкцій «пролетаріат», «класова боротьба» тощо. Натомість піддають державу тотальній критиці за те, що вона нібито перебуває в змові з технократичною елітою і спонукає населення до все більшого споживання з метою збільшення виробництва і отримання все більшого прибутку (Гелбрейт). І для цього держава формує систему права, інституцій та політичну культуру. А отже все це підлягає знесенню. А тому американських лівих прийнято називати ліволібералами й з європейськими лівими їх єднає концептуальна марксистська засада, що економіка є базисом, який визначає характер надбудови.
Американські ліволіберали заперечують універсальність права і при однакових умовах надають перевагу захистові представників маргінальних груп (Дворкін).
Варто прочитати!
Олександр Сич
