Результати саміту Україна – ЄС: останній шанс для України

Загалом саміт справді пройшов за таким сценарієм, проте деякі результати саміту все-таки можна вважати позитивними.

По-перше, позитивним результатом є вже сам факт проведення саміту, адже у грудні 2012 року ЄС просто не мав чіткого розуміння, що далі робити з Україною, яка не склала тест на демократію – провела парламентські вибори із порушеннями та фальсифікаціями, що їх зафіксували міжнародні спостерігачі. Тому сам факт зустрічі Президента України з президентом Європейської Ради та Європейської Комісії і неочікувано  тривалі переговори між ними за закритими дверима –  це вже знак зрушення з фактично мертвої точки.

По-друге, позитивним чинником є те, що позиція Європейського Союзу була конкретною та вичерпною: немає прогресу у виконанні Україною вимог ЄС до травня 2013 р. –  не відбудеться підписання Угоди про асоціацію. Важливо те, що  було чітко визначено часові рамки  виконання Україною вимог ЄС. Це автоматично запобігає  всім маніпуляціям,  до яких можуть за звичною практикою вдатися українські політики, мовляв, Україна має час до самого Вільнюського саміту Східного партнерства у листопаді. Тепер такі маніпуляції неможливі: час є тільки до травня 2013 р., адже вже у червні на засіданні Ради зі співробітництва України та ЄС буде визначено, чи підпише Євросоюз Угоду про асоціацію з Україною в 2013 р.  За півроку до Вільнюського саміту  в ЄС буде розпочато підготовку до нього, яка включатиме і порядок денний саміту. Тому доля Угоди про асоціацію буде вирішена раніше – ще на старті підготовки до саміту.

По-третє, надзвичайно важливим результатом саміту стало підписання  Спільної заяви лідерів ЄС та України за результатами зустрічі. Цей документ важливий як за своєю формою, так і за змістом. За формою це не  перелік вимог ЄС до України, а двосторонній документ, під яким стоять не лише підписи Баррозу і  Ромпея, а й підпис Віктора Януковича. В такий спосіб український президент офіційно підтвердив зобов’язання   України та згоду з вимогами і термінами  їх виконання. За змістом ця заява важлива, адже містить перелік конкретних напрямів, на яких Україна і має зосередитися в першу чергу – проблема вибіркового правосуддя, виправлення прорахунків парламентських виборів 2012 р. і реформа виборчої системи загалом, а також виконання реформ у рамках Порядку денного асоціації. Так, вже на найвищому рівні, рівні керівництва ЄС та України,  було офіційно затверджено, в яких конкретно сферах Україна має продемонструвати прогрес до травня. Фактично, це пакет вимог до України, від якої очікується  відчутний прогрес за всіма трьома напрямами. Сьогодні простір для маневрування  української сторони дуже обмежений: Україна не може самостійно визначити один чи два напрями, за якими відбуватимуться реформи – для підписання Угоди про асоціацію прогрес має бути зафіксований і щодо вибіркового правосуддя, і щодо виборчої системи, і щодо реалізації Порядку денного асоціації.

Основним питанням на сьогодні є питання про дії української влади – чи намагатиметься вона виконати ті вимоги, під якими підписався український президент, наскільки суттєвими будуть кроки у головних трьох напрямках, чи будуть вони достатніми для того, щоб бути оціненими як  «відчутний прогрес».

Головна проблема на шляху виконання зобов’язань є сама нинішня система влади в Україні. Це система, в якій влада сконцентрована однією політичною силою, яка підтримується залежною від влади судовою системою і яка не зацікавлена у якісних реформах. Належне виконання вимог ЄС означає підрив основ цієї системи, її саморуйнація. Це – основна причина, через яку взагалі виникла криза у відносинах з ЄС і через яку демонстрація Україною «відчутного прогресу» є великим питанням.

Інша проблема полягає у відсутності довіри до українського керівництва і його обіцянок  в Європейському Союзі. Саме тому результати саміту не викликають особливого ентузіазму серед європейських політиків, і лише серйозні кроки, реальні, а не поверхові реформи зможуть переконати  європейський політикум у доцільності підписання Угоди про асоціацію з Україною.

Спрогнозувати лінію політики, яку обере українське керівництво в цих умовах,  достатньо складно. Якщо вона буде аналогічна попередній політиці влади щодо ЄС та євроінтеграції, то прогноз – відверто песимістичний: влада не вдаватиметься до  докорінних реформ, тому що те, що ЄС називає проблемними напрямами, для української влади є прерогативою, Йдеться передовсім про вибіркове правосуддя.  Проте з іншого боку,  українська влада чітко усвідомлює, що політичний розрив з ЄС означатиме посилення тиску з боку Росії і активізацію з втягування України в Митний Союз. Потрапляння під вплив Росії та обмеження Москвою  свободи дій Києва також не влаштовують  українське керівництво.