Демілітаризації й денацифікації, які Путін оголосив метою війни проти України, насправді потребує не Україна, а Росія, що нині становить загрозу всьому світові.
Людиноненависницьку ідеологію, якою керується Путін, виразно демонструє його мова. Так, на одній з нарад у Кремлі він оголосив, що російський народ «завжди зможе відрізнити справжніх патріотів від покидьків і зрадників, а останніх просто виплюне як мушку, що випадково залетіла до рота».
Два тоталітарні режими, що їх людство пережило у ХХ ст., застосовували репресивні практики, відмовляючи цілим групам людей не лише у праві на життя, але й у праві належати до людських істот.
У документах каральних органів сталінської доби людей, приречених до розстрілу або ув’язнення, ніколи не називали людьми. Це були «елементи» (петлюрівські, контрреволюційні, націоналістичні, антисовєтські, неблагонадійні тощо). Були також «колишні люди» і «зайві люди». «Елементи» необхідно було «викорчувати», «очистити» від них, як від сміття, заклади і територію.
Ця дегуманізована лексика вживалась у документах і засобах масової інформації з метою створити якомога огидніший портрет представників «ворожих» груп.
Мова Путіна, як свого часу мова Сталіна, просякнута рідкісним фарисейством, що виявляється у приписуванні власних злочинних дій опонентам. Свою власну діяльність з реалізації неоімперського мілітаристського режиму, ґрунтованого на людиноненависницькій ідеології, Путін приписує українцям, які обрали шлях демократичного розвитку, звинувачуючи нас у нацизмі й фашизмі. Він ладен «виплюнути» у власній країні, як зайву мушку, цілу групу «покидьків і зрадників», що не відповідають його стандартам імперського патріотизму.
Путін вочевидь вважає «зайвим народом» і нас, українців, які не зустріли його орду з хлібом і сіллю. У його хворій уяві ми також, мабуть, ввижаємось йому дрібною мушкою, яку потрібно виплюнути.
Проте немає сумніву в тому, що українською мушкою він таки вдавиться.
Лариса Масенко
