Йосиф Сірка
Інтереси пригнічених і тих, що пригнічують – протилежні.
Саме цього ще не збагнув президент РФ Путін та багато-хто з його оточення та прихильників у світі. Зокрема це виразно помітно у погрозах вжити атомне озброєння, якщо не буде виконуватися бажання кремлівського шефа. Спочатку моковські „ґеббельси”, через телевізійні програми та писане слово, погрожували США перетворити їх на „атомний попіл.” Потім наважився і сам президент РФ погрожувати атомною зброєю, мов би це була якась забавка, яка лякає дітей.
Після оприлюдненого свідчення Путіна у пропаґандивному фільмі „Крим. Повернення на Батьківщину” (який є, мовби репродукцією, нацистського пропаґандивного фільму 1941 р. режисера Ґ.Учицьки (Gustav Utschicky) „Повернення” (Heimkehr)), де сам Путін відверто висловив свою готовність до використання зброї масового нищення людей, стало ясно, що тут не йде мова про нормальних людей. Траґедією російського суспільства є те, що там навіть не задумуються над погрозами світові їхнього президента.
Складається враження, що кремлівський керманич і його поплічники навіть не припускають, що на їхнє застосування страшної зброї, послідує не менш страшна зброя на самого аґресора. Тоді вже не буде актуальним: Хто до нас прийде з мечем, від меча й загине! Актульним стане: Хто на нас пустить атомну бомбу, сам від неї загине!
Сподіваймось, що весна, яка, згідно з календрем розпочалася, сприяє роз’ясненню й появі реального світосприймання не тільки у Кремлі, але й в Росії взагалі. Дуже шкода, що найвідважнішого опозиціонера РФ Б.Немцова вбили, бо він, здається, був одиноким в РФ, хто не боявся сказати правду в очі навіть Путінові.
Вражає лицемірство російського президента, який, з одного боку, твердить про „турботи за росіян і російськомовних”, а з іншого – готовий проти них використати і атомну зброю. Ішими словами, справа не у російськомовних, а у захопленні чужих територій. Зазомбовані російськомовні українці є живим свідченням сили кремлівської пропаганди, бо до них навіть після „откровення” Путіна про те, що він міг вдатися до атомного засобу масового нищення людей, від якого б постраждали найбільше саме ті, яких декляративно Путін „захищає”!
Зрештою, спустошена земля, де перебувають російські війська та їхні найманці на сході України, є найкращим доказом того, що може їм принести російське „визволення”.
Улюблене погрожування вжити атомну зброю вже починають вживати не тільки російські державні пропандисти на чолі з президентом, але й дипломати. Саме так можна розглядати заяву російського посла в Данії М.Ваніна, який „пригрозив” Данії ядерними ракетами, якщо та дозволить поставити на своїй території системи ПРО. Пан Ванін „забув”, що системи ПРО скеровані на оборону, а не на наступ. Тобто, пан посол лише додав аргументу, що саме для безпеки Данії слід інсталювати ПРО.
До російського шантажу ядерними ракетами долучаються проросійські пропаґандисти, яких можна знайти по цілому світі. На жаль, дуже часто трапляються і люди, які ще за СССР здобули визнання знавців та аналітиків, які в нових умовах розпаду комунітичної імпрерії заплутались і не можуть зрозуміти новостворених держав, їхню незалежність і самобутність.
До таких можна зарахувати і відомого професора Кентського університету Ричарда Саква ( Richard Sakwa, В.Британія), автора численних публікацій про СССР та Росію. Він на темі про Росію та її імперського попередника СССР, як то кажуть, з’їв зуби. Звичайно, що всі тзв. східноєвропейські історії та славістичні студії базувалися на «великому російському народові, великій російській культурі» і т.п. і саме це виховувало майбутніх «славістів» та « істориків-східноєвропейців» які ставали «фахівцями» російського, а решта національностей були лише такими собі «доповненнями» до «великої російської історії».
Дивує, що сам пан Саква польського походження, але не зумів побачити постсовєтську Росія такою, якою вона є, але скоріш піддається російській пропаґанді. Дивно читати висловлювання пана Сакви про «націоналізм» Яценюка, а про агресію Путіна та його плани відновлення імперії і не згадає. Він закидає Заходові, мовляв, він відкинув Росію він НАТО, в той час, коли РФ сама відкинула пропозицію Альянсу 1997 р. в Основному акті.
Однобічне розуміння паном Саквою Кремля та його вимог щодо сусідів вказує на те, що навіть колишні експерти комунітичного минулого Східної Європи, автори десяток публікацій, не здатні позбутися упередження до новопосталих країн на руїнах СССР. Чомусь навіть такий шановний експерт не згадає право кожної нації на вільний і незалежний розвиток, про що сказано у Хартії ООН, але твердить, що потрібно враховувавти «інтереси Росії». А інтереси Росії повинні б базуватися на добросусідських взаєминах, тим більше що ті сусіди колись були у тій самій «імперії зла», яку у Кремлі хотіли б відновити.
Не знаю, чи пан Саква може собі уявити відновлення в Німеччині культу Гітлера, його ідеї великої Німеччини, бо в Росії культ Сталіна підтримується і керівництвом країни. Гадаю, що шановний професор не має сумніву, що між злочинами цих «вождів» різниця дуже мала. На щастя, британські політики не керуються такими вказівками щодо Росії, які би радо бачив російський експерт Р.Саква. На жаль, вони впливають не на одного, хто бачить наукові титули, які приховують незнання історії України, яку він вивчав як російську.
Ще легше заплути людей у «споконвічно» проросійській Німеччині. І то не тому, що німкеня Катерина ІІ розбудувала російську імперію. Більшість німців завжди ототожнювала СССР з Росією, а всі тзв. союзні республіки залишалися, мов би, присадибними ділянками Росії. В німецьких університетах східноєвропейська історія була історією Росії, а славітика обмежувалася російською мовою (часом десь згадувалась польська, чеська).
Поява книжки Ґабрієле Кроне-Шмальц (Gabriele Krone-Schmalz) Russland vertehen: Der Kamf um die Ukraine und die Arroganz des Westens (2015)(Розуміти Росію: Боротьба за Україну та ароґантність Заходу) є підтвердженням того, що помилятися – це людська риса. Пані Кроне-Шмальц ще за існування СССР (народжена 1949 р.) вивчала Східноєвропейську історію та тзв. Славістику,
Працювала журналісткою 5 років у Москві для ARD, відома своєю філантропічною діяльністю для сиріт у Санкт Петербурзі. Що вона повністю „просякла” любов’ю до Росії, то це не викликає дива, але дає й підстави до упередження і однобічного сприймання української траґедії в Криму та на сході країни.
Ми вже не раз звертали увагу на декотрих соціал-демократичних політиків Німеччини, які також „закликали” розуміти Росію – тобто, її імперські амбіції.
Дивує, що така досвідчена журналістка не звернула увагу на те, що один із найбільших людиноненависників ще й досі „вилежується” у Мавзолею, а його наслідника ставлять сьогодні в Росії за приклад! Вона, певно, до минулого Німеччини не ставиться так, як до минулого Росії, бо була б звернула увагу, як німці ставляться до нацистського минулого та росіяни, які ще не керуються минулим.
Саме книжка цієї пані є свідченням того, що освіта може не тільки „відкрити очі на світ”, але й сприяти спотворенню фактів не тільки історичного минулого, але й сучасного. Гадаю, що коли б пані Кроне-Шмальц ознайомилась з українською історією, з причинами трьох Голодоморів в Україні, з українською визвольною боротьбою, то вона б не закидала Заходові ароґантність і не закликала б „розуміти Росію”, в її боротьб за Україну, щоб зберегти минуле. Може б вона тоді зрозуміла ароґантність Кремля, порушувати міжнародне право, вторгатись на сусідні країни, анексувати території та залякувати світ ядерними ракетами.
Не знаю, чи пані журналістка своїм закликом „розуміти Росію” мала на увазі і її майже щоденні погрожування „атомом”, чи лише захоплення чужих територій України, Грузії, Молдови, Японії та і самої Німеччини – Східної Прусії?!
Активність наведених авторів у двох країнах свідчить про величезний вплив пропагандистської діяльності не тільки через російські ЗМІ, але й через коло численних прихильників, серед яких можна знайти й інтеліґентів. Це є лише доказом, що українцям слід боротися не тільки зі зброєю в руках, але й пером, яке донесе правду про нашу країну проти понад 300-річної брехні, яку москалі ширили у світі про себе та про Україну.
Цілковито відмінними від поглядів Сакви та Кроне-Шмальц щодо ситуації в Україні та прагнень Путіна є оцінка Лілії Шевцової, російського політолоґа, старшого наукового співробітника інституту Брукінса, яка є експертом Кремля. В інтерв’ю Радіо Свобода вона оцінила дії російського президента, як “відвертий виклик світу і Заходу, який полягає в наступному: я це зробив, і я гордий тим, що я зробив, я зруйнував світопорядок, який встановився після розпаду Радянського Союзу, і я претендую на право інтерпретації світових правил гри. А також претендую на право поводитись так, як мені заманеться. Це абсолютно неможливий з точки зору міжнародних правил виклик, який, очевидно, пояснюється тим механізмом, відпрацьованим в минулому році: і агресія в Україні, і той факт, що російське населення фактично примусили жити українським життям – російська політика, російське життя зникли з російського телебачення.»
Отож, сам читач може побачити різницю знань експерта, який керується аналітичними знаннями та «експертами», які не можуть звільнитись з тенет російського імперіялізму, які не здатні зрозуміти, що цілі і інтереси пригноблювача і пригнобленого діаметрально протилежні!
Поява таких фахівців, як Саква, Кроне-Шмальц, Шевцова нагадує президентів та голів держав таких як чехословацький перший президент Т.Ґ.Масарик, якого народ любив та називав ніжним словом „татічек” (татусьо), а були й такі, як Ленін, Сталін, Гітлер, Пол Пот та багато ін., яким підходило більше називатися кровопийцями.
23.3.15 р.
