Наталія Лісневська
Сьогодні вже почалися дискусії з приводу притягнення до відповідальності осіб винних у створенні, поглибленні конфлікту та ступені тяжкості наслідків, слід зазначити про таке.
Оскільки події, що мають місце в Україні з 30 листопада 2013 і до сьогодні досягли того рівня внутрішньої організації та інтенсивності застосування сили, щоб бути кваліфіковані як збройний конфлікт не міжнародного значення, що визначено в Коментарі до Додаткових Протоколів від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, які розтлумачують різницю між випадками порушення внутрішнього порядку, наявністю обстановки внутрішньої напруженості та актом збройного характеру та не міжнародним збройним конфліктом, то до них, окрім норм внутрішнього законодавства застосовуються норми міжнародного права та нормативи відповідних міжнародних документів ратифікованих Україною. Збройним конфліктом не міжнародного характеру, зокрема, є ситуація наявності збройної операції, що провадиться збройними силами або озброєними угрупуваннями; інші акти подібної природи, серед яких, масові арешти людей за їхню діяльність або погляди.
Крім того, навіть у випадках, коли наявність збройного конфлікту не міжнародного характеру, у технічному сенсі, ставиться під сумнів застосовується міжнародне законодавство, оскільки певні стандарти і принципи, найбільш виражені у міжнародному гуманітарному праві, залишаються чинними у всіх конфліктних ситуаціях, не залежно від того чи перетнуто юридичний поріг.
Держави, які підписали Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них, взяли на себе зобов’язання ввести в своєму законодавстві в дію норми, що забезпечать кримінальне переслідування осіб, які скоїли або наказали скоїти серйозні порушення, передбачені Конвенціями. Ці положення, виходячи з відповідних зобов’язань, прийнятих Україною, було враховано при прийнятті Верховною Радою 5 квітня 2001 р. Кримінального кодексу України. Так, у розділі ХХ Особливої частини Кримінального кодексу передбачена відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а в розділі ХІХ “злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)” у ст. cт. 431–435 — кримінальна відповідальність за злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні, за мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними. У Кримінальному кодексі також встановлено кримінальну відповідальність за такі серйозні порушення норм і приписів МГП.
А отже є абсолютно зрозумілим, що ми не тільки маємо право, а і зобов’язані говорити про застосування міжнародного гуманітарного права відповідно до якого медичний персонал, що діє у зоні конфлікту є недоторканим, церква має спеціальний статус, а мирне населення має право на всі рівні захисту. Тож і працівники правоохоронних органів і „тітушки” і мародери повинні відповідати з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права. А в разі недостатності внутрішнього законодавства та неспроможності системи покарати винних – відповідати перед міжнародним кримінальним судом.
